є одним із найдавніших на Україні по під-го¬товці майстрів художньої обробки дере-вини. З 1963 року по теперішній час знахо-диться в селищі міського типу Івано-Франкове Яворівського району Львівської області.

 

 

                                                                       ДОВІДКА 
про художнє професійно-технічне училище №14 селище Івано-Франкове Яворівського району Львівської області

Народне декоративне мистецтво Яворівщини - своєрідне явище на фоні усього українського мистецтва. Тут розвивались ткацтво, вибійка, вишивка, різьба по дереву й розпис, гончарство, плетіння з лози, соломи, рогози. У Яворові розвивались міські промисли: столярний, ковальський, кравецький, а як вид художньої творчості розвивалось різьблення по дереву

 

 

Штрихи до історії села Лелехівка

Лелехівка знаходиться поруч Янова серед лісів і тісно пов'язана з ним господарськими та іншими зв'язками. Тому доречно дати в цьому дослідженні хоч кілька штрихів про минуле цього села, бо невідомо, чи візьметься хтось досліджувати окремо історію Лелехівки.
Село витягнулося вздовж Верещиці, яка колись творила тут великий став, який в 1787 році займав 60 моргів. Був ще й другий став, який мав 120 моргів [1, (19, с). З того ставу Верещиця випливала двома потоками, які знову зливалися в Янові [64, сі30]. Біля села також текли річки їжа та Понура [1, (19, с). Через село йшла до Верещиці так звана Солярська дорога [1, (19, с). Назва свідчить, що нею возили сіль з Прикарпаття на північ.

 

Читальня "Просвіти" в Янові

 

 Школа в Янові                                             

Перші кроки до заснування школи українська громада міста робила ще 1643 року, домагаючись заснування церковного братства. Без сумніву, до кінця XVII ст школа-дяківка (а може й братська школа) в Янові вже працювала. Подібні школи мусили мати польська та жидівська громади. Після входження Галичини до складу Австрії нагляд над системою освіти все в більшій мірі попадав в руки держави.

 

Кілька штрихів до історії костьола в Янові

Відомо, що 8 серпня 1614 року подружжя Свошовських заснувало в Янові костьол під патронатом Івана Хрестителя, Богородиці та архангела Михаїла [42, т.10, док.3190]. Для його функціонування був визначений певний грошовий фонд, земля, десятина від вилову риб у янівському ставу та з млинів. Відомо, що в цьому ж костьолі знаходився образ Богородиці, знайдений поляками на місці якогось здобутого ними козацького табору. Вояк, який його знайшов, подарував образ ксьондзові Якубові Хшестовському з Янова. Той образ пізніше користувався в Янові славою чудотворного [47, с.5]. Свошовський дав костьолові великі ділянки поля біля Волі Добростанської, ставок під Лелехівкою, право вільного побору дерева в лісах та вилову риб сіткою в янівському ставу по середах та п'ятницях для потреб костьолу. Ксьондз мав право вільно молоти своє збіжжя у обидвох янівських млинах: заліському та петриківському. Костьол отримував 300 зол після кожного спусту янівського ставу [47, с.13]. Отже, матеріально янівський костьол та ксьондзи були добре забезпечені.

 

В 1799 році церква мала 23 морги землі (в т.ч.14 моргів соснового лісу). Парохом був о.М.Ганулевич [12, с.19]. Він помер 27 січня 1806 року [13, с.69].



 

Відомо, що в Заліссі ще до заснування міста була церква. Знаходилася вона на горішній частині пізнішого присілку Піски [50, с.12]. В одному з церковних документів було зазначено, що колись в місті була церква архангела Михаїла, яка була знищена в часі татарських нападів. Залишилося від неї тільки цвинтарисько та два городи [12, с.19].

Ще за життя Олександра Стадніцького мешканці міста отримали дозвіл будувати в місті другу церкву. Проте, перш ніж вони зібрали необхідні кошти та матеріал, пройшло кільканадцять років. Коли нарешті збудували частину церковної будівлі, на будівельників несподівано наскочили двірські службовці і вчинили бійку. Скарги до двору не дали жодного результату і навіть викликали заборону на завершення будівництва, що й затвердили присутні у 1644 році комісари [50, с.19]. В парафіяльних актах 1799 року було зазначено, що в церкві зберігається акт люстрації 1642 року [12, с.22]. Тільки невідомо, чи це був акт люстрації міста, чи парафії. Цей документ був виданий у Львові церкві Вознесіння Христового після свята Петра і Павла 1642 року і в ньому було закріплено право церкви на пів лану землі, яку міщани очистили від лісу та хащів [12, с.23].

Відомо, що в 1643 році львівський єпископ Арсеній Желіборський дозволив утворити при церкві братство та затвердив його статут [50, с.52].

З березня 1655 року янівський староста Зигмунд Фредро дозволив міщанам завершити будівництво церкви і закріпив за нею її давніх дві чверті лану землі. Дозволив мати при ній ділянку землі, щоб могли згодом і школу збудувати, і шпиталь заснувати [5, с.6]. В акті було зазначено, що міщани почали будівництво церкви ще до татарського спустошення і ніяк не могли завершити будівництва [12, с.23-24].