Школа в Янові                                             

Перші кроки до заснування школи українська громада міста робила ще 1643 року, домагаючись заснування церковного братства. Без сумніву, до кінця XVII ст школа-дяківка (а може й братська школа) в Янові вже працювала. Подібні школи мусили мати польська та жидівська громади. Після входження Галичини до складу Австрії нагляд над системою освіти все в більшій мірі попадав в руки держави.

 

Кілька штрихів до історії костьола в Янові

Відомо, що 8 серпня 1614 року подружжя Свошовських заснувало в Янові костьол під патронатом Івана Хрестителя, Богородиці та архангела Михаїла [42, т.10, док.3190]. Для його функціонування був визначений певний грошовий фонд, земля, десятина від вилову риб у янівському ставу та з млинів. Відомо, що в цьому ж костьолі знаходився образ Богородиці, знайдений поляками на місці якогось здобутого ними козацького табору. Вояк, який його знайшов, подарував образ ксьондзові Якубові Хшестовському з Янова. Той образ пізніше користувався в Янові славою чудотворного [47, с.5]. Свошовський дав костьолові великі ділянки поля біля Волі Добростанської, ставок під Лелехівкою, право вільного побору дерева в лісах та вилову риб сіткою в янівському ставу по середах та п'ятницях для потреб костьолу. Ксьондз мав право вільно молоти своє збіжжя у обидвох янівських млинах: заліському та петриківському. Костьол отримував 300 зол після кожного спусту янівського ставу [47, с.13]. Отже, матеріально янівський костьол та ксьондзи були добре забезпечені.

 

В 1799 році церква мала 23 морги землі (в т.ч.14 моргів соснового лісу). Парохом був о.М.Ганулевич [12, с.19]. Він помер 27 січня 1806 року [13, с.69].



 

Відомо, що в Заліссі ще до заснування міста була церква. Знаходилася вона на горішній частині пізнішого присілку Піски [50, с.12]. В одному з церковних документів було зазначено, що колись в місті була церква архангела Михаїла, яка була знищена в часі татарських нападів. Залишилося від неї тільки цвинтарисько та два городи [12, с.19].

Ще за життя Олександра Стадніцького мешканці міста отримали дозвіл будувати в місті другу церкву. Проте, перш ніж вони зібрали необхідні кошти та матеріал, пройшло кільканадцять років. Коли нарешті збудували частину церковної будівлі, на будівельників несподівано наскочили двірські службовці і вчинили бійку. Скарги до двору не дали жодного результату і навіть викликали заборону на завершення будівництва, що й затвердили присутні у 1644 році комісари [50, с.19]. В парафіяльних актах 1799 року було зазначено, що в церкві зберігається акт люстрації 1642 року [12, с.22]. Тільки невідомо, чи це був акт люстрації міста, чи парафії. Цей документ був виданий у Львові церкві Вознесіння Христового після свята Петра і Павла 1642 року і в ньому було закріплено право церкви на пів лану землі, яку міщани очистили від лісу та хащів [12, с.23].

Відомо, що в 1643 році львівський єпископ Арсеній Желіборський дозволив утворити при церкві братство та затвердив його статут [50, с.52].

З березня 1655 року янівський староста Зигмунд Фредро дозволив міщанам завершити будівництво церкви і закріпив за нею її давніх дві чверті лану землі. Дозволив мати при ній ділянку землі, щоб могли згодом і школу збудувати, і шпиталь заснувати [5, с.6]. В акті було зазначено, що міщани почали будівництво церкви ще до татарського спустошення і ніяк не могли завершити будівництва [12, с.23-24].

 

Всяке поселення формується з центра. Через центр пролягає основна (магістральна) транспортна дорога.У центрі  будувалися адміністративного та торгового призначення будинки.  Житлові та господарського призначення будівлі також будувалися тут або поруч для пануючого суспільного прошарку . Тому в кожному місті або й селі впізнається ця первісна історія поселення, насамперед, через історію центра.

 

Наприкінці листопада австрійська влада влаштувала в янівських та городоцьких лісах велике полювання для генерала Мюллера-Закомельського та князя Лобанова. До Янова росіяни на возах привезли кілька сотень гончих собак для нагінки звірини. Після полювання в Янові був влаштований великий обід. Лише в кінці грудня 1809 року російські війська пішли з Галичини [50, с.48]. Важко сказати, як себе почували янівські міщани в цих умовах, бо кожне військо забирало все цінне, що попадало на очі воякам.



 

30 липня 1685 року в околицях Янова пройшла велика буря з
градом. Саме місто не було зачеплене, але села Страдч, Великополе, Поріччя,
Карачинів, Домажир та Ясниська втратили весь врожай. Град летів такими куснями,
що лежали на землі протягом двох днів ("якби на ставу лід хтось порубав та
розкидав"). Про це було зазначено в хроніці янівського костьолу [50,
с.31]. При цьому історики відмічали, що Янів чомусь постійно оминали бурі та
градобиття [50, с.58]
.

 

Містечко Янів знаходиться за 20 км на захід від Львова в мальовничій лісистій місцевості галицького Розточчя, яке служить вододілом між басейнами Балтійського та Чорного морів. Містечко знаходиться над широкою долиною ріки Верещиці, яка розливається тут в широкий став. Рівень ставу знаходиться на висоті 288 метрів над рівнем моря. На південний захід від Янова підносяться вкриті мішаним лісом горби, які сягають висоти 377 м над рівнем моря. Фактично Янів знаходиться на півдорозі між Яворовом і Львовом.'