| Головна » Статті » Янів (Івано-Франкове) |
Школа в Янові
Школа в Янові Перші кроки до заснування школи українська громада міста робила ще 1643 року, домагаючись заснування церковного братства. Без сумніву, до кінця XVII ст школа-дяківка (а може й братська школа) в Янові вже працювала. Подібні школи мусили мати польська та жидівська громади. Після входження Галичини до складу Австрії нагляд над системою освіти все в більшій мірі попадав в руки держави. В акті візитації парафії 1841 року зазначено, що більшість українських дітей ходять на навчання до німецької школи, а їхні батьки платять гроші на утримування вчителя, який зовсім не розуміє української мови. Тому о.Кучинський з Страдча, який був деканом і проводив візитацію, доповів консисторії гаряче бажання янівських міщан отримати кваліфікованого вчителя, який знатиме українську мову. Мотивував тим, що їм буде надто важко утримувати дві школи: німецьку та українську, а також двох вчителів. Українці вже мали камінь та цеглу на будівництво своєї школи і готові були зробити складку для оплати будівельного дерева та майстра-будівельника [13, с.54]. Треба зазначити, що в тодішніх 1-класних школах навчання офіційно тривало 6 років. Навчалися діти віком 6-12 років. В процесі навчання діти проходили через 4 відділення (в першому і другому- по 1 року, в третьому і четвертому- по 2 роки). Після закінчення школи випускники ще протягом З років повинні були приходити до школи в недільні і святкові дні на так зване "доповнювальне навчання". Фактично це було повторення пройденого матеріалу, щоб діти не забули вивченого. Реально більшість школярів ходили до школи рік-два і на цьому завершувалося їхнє навчання. Влада в ці справи не дуже вникала, бо навчання і так відбувалося в дві зміни, а у відділеннях нерідко було по 40 і більше учнів. В одному приміщенні вчитель одночасно займався з двома різними відділеннями. Щоб підтримувати належний порядок в такому "пеклі" вчитель постійно мусив мати постійний атрибут своєї влади- бамбукову палицю, лінійку або різку. Через низьку оплату праці вчителів багато шкіл пустували, бо бракувало вчителів. Такі школи називалися тривіальними (від латинського "трівіум"- три), бо там навчали дітей трьох головних наук- читати, писати та рахувати. В процесі навчання діти повинні були вивчати три мови- українську, польську та німецьку (в старших відділеннях). Але після отримання Галичиною автономії (в 1867 році) польська мова витіснила німецьку з початкових шкіл та почала також витіснювати українську мову. На цьому грунті стали загострюватися польсько-українські протиріччя і в 1860-х роках навіть відбувалася так звана "азбучна війна", коли українцям в Галичині намагалися нав язати латинську писемність. Статистика свідчить, що в Галичині у 1841 році тільки 14% дітей шкільного віку відвідували школу, а в 1850 році-тільки 13,6%, тоді як в інших землях австрійської монархії 95-100% [38, с.399]. Місцева польська шляхта не дбала про стан освіти в Галичині. Утримування шкіл на 80-90% лягало на плечі громад і було багато випадків, коли громадська влада виступала проти розширення шкіл або надання їм вищого статусу, щоб не платити ще більших податків. Інколи належну для вчителя платню влада збирала в громаді з допомогою екзекуторів, які забирали в селян кожухи та інші речі за незаплачені складки на утримування вчителя. Це часто знеохочувало селян до школи. Парадоксально, але в українському журналі "Учитель" з посиланням на державну статистику зазначено, що в 1890 році в Галичині лише 1-3% дітей шкільного віку відвідували школу. Поза школою залишалося 390000 дітей [60, ч.11/1892, с.172]. Отже протягом 40 років ставлення людей до освіти не змінилося в кращу сторону. У 1874 році до двокласної школи в Янові був записаний 331 учень, але на навчання ходили тільки 103, на недільну науку з 68 зобов'язаних приходили тільки 32 учні. Вчителями були Теодор Мазурик та Ванда Войтас. Мазурик був старший, старанний, але не мав доброго методу навчання. Ванда була молодшою, але мала кращий метод навчання. В шкільній бібліотеці було 30 книг. Серед дітей шкільного віку українці становили 38%, але серед школярів тільки 33% [6, с.41. Жидівських дітей було 146, але до школи ходили тільки 10. Решта мабуть ходили до хедера (жидівської школи при синагозі). Справді трагічним виглядає і те, що восени 1883 року 336 тисяч галицьких дітей шкільного віку, звільнених від ШКІЛЬНОГО обов'язку, було понад 120 тисяч таких, яким бідні батьки не могли купити ні шкільних приладь, ні зимового одягу 162, ч. 1/1 886]. Інші могли бути каліками фізичними або роїумово відсталими. Однією з визначальних причин такої ситуації було великомасштабне поширення пияцтва в Галичині. Детальніше про це в моїй книжці "Не пийте, хлопці, Вкраїна просить" (Львів, 2000). На початку 1887 року дійсною (стабільною) вчителькою п Янові була призначена Ванда Войтес [62, 4.4/1887]. Весною 1904 року відбулася реорганізація школи в дві окремі 4-класні школи: жіночу та чоловічу. Окремі школи для дівчат та хлопців в ті часи робилися для того, щоб учні старших класів були більш зосередженими на заняттях. В умовах надзвичайної тісноти та переповнення класів учнями спільне навчання хлопців та дівчат призводило до пробудження та розпалювання тілесних похотей в молоді. На це постійно вказували вчителі та шкільні катехити в листах до вищої шкільної влади. У 1910 році тут працювала 4-класна польськомовна школа. У ній навчалося 383 українських дітей [30, с.16]. (Невідомо тільки чи в чоловічій, чи в жіночій). У 1910 році в Янові працювали у чоловічій та жіночій школах 13 вчителів-іюляків. Коли звільнилася одна посада, то на неї подали заяви 40 українців, але окружна шкільна рада ще з 1909 року пропонувала на неї кандидатури поляків [52, ч.182/1910]. За свідченням газети "Галичанин" 1911 року в школі було вдвічі більше українських дітей, ніж польських, а серед 12 вчителів була лише одна вчителька-українка. Поляки тягнули українських учнів у свій "Сокіл", де пригощали їх хлібом і чаєм. Отець Йосип Александрович, який читав у школі катехизм, заборонив українцям заходити в "Сокіл", щоб уникнути полонізації. За це 7 липня 1911 року його викликали для вияснень в городоцьку шкільну раду [52, ч.113/1911]. У 1930 році в 7 класній школі навчалися 355 дітей (з 371, шбов'язаного до навчання). Серед них було 20 учнів зі Страдча та 2 з Поріччя. Для навчання школа наймала 5 класів, її кожному з яких стояли 4-місні лавки. Всіх лавок було 60. Директором школи був Болеслав Гаас, 1882 р.н, який з 27 років праці провів у Янові 18 років. В роки українсько-польської ічйни був поручником польської армії. Його дружина Гелена була старшою від нього на рік, але в Янові працювала 26 років. І (є подружжя було бездітним [8, с.З]. 18 років працювала тут Нучаковська Софія, 1869 р.н. Гехт Антін, 1890 р.н, пропрацював тут всі 20 років, а його дружина Стефанія- 4 роки. Ґикож 4 роки працювала тут Кнецова Гелена, 1888 р.н. Кавка Марія, 1903 р.н, працювала в Янові тільки 1 рік. Всі вчителі були римо-католиками. Релігію навчали представники трьох конфесій: кс.Бернард Пихлік, о.Леонтій Заяць та Маурицій Вайншток, який протягом трьох років кожної неділі приїжджав зі Львова. Отець Заяць народився 1884 року в Богутині біля Поморян і в час російської окупації Галичини завідував парафією Миколаїв біля Дністра. Опісля мабуть виїхав на схід з російською армією, але в анкеті зазначено, що був вивезений з краю російською армією від 25 червня 1918 року до 1 березня 1923 року, а з 1 березня 1923 року був поставлений катехитом в Янові. Мав дружину Осипу (Юзефу?), але дітей не мали [8, с.4]. Шкільна бібліотека складалася з 205 книг для учнів та 70 книг для вчителів. Серед наочного приладдя було записано мікроскоп, З глобуси, 7 карт Польщі та 90 таблиць історичного характеру. Наповненість класів була нерівномірною (1- 77, 2- 82, З- /З, 4- 46, 5- 37, 6- 20, 7- 20). Тобто в старші класи ходили тільки ті, які мали можливість опісля здобувати вищу освіту (платну) [7, с.68]. Шкільна статистика дещо відрізняється від церковної. В 1930 році навчалися в школі 148 римо-католиків, 126 греко-католиків, 78 іудеїв, 3 євангелисти [7, с.68]. Церковна статистика свідчить, що в 1931 році в школі навчалися 160 українців, 140 поляків, 105 жидів та 6 німців [61, с.235/1931]. В цій школі з 7 вчителів не було жодного українця [21, с.24]. Варто зазначити, що в Заліссі біля Янова народився Йосип Бонковський. Від 1879 року він вчителював у львівській чоловічій вчительській семінарії. Опублікував багато статей в журналі "Kosmos". Помер 26 липня 1887 року на 39 році життя. | |
| Переглядів: 3641 | Коментарі: 2 | | |
| Всього коментарів: 2 | |
|
| |
0
