00:01 Янів або Івано-Франкове | |
Містечко Янів (з 1945 року селище Івано-Франкове) зі своїм розташуванням  мало б
стати рекреаційною та туристичною територією не лише для спраглого чистої води
та свіжого повітря Львова, а й для всієї Центральної Європи. Каскад мальовничих
ставів, оточений лагідними пагорбами, порослими лісами ще у ХІХ столітті надихав
поетів на порівняння цих околиць зі Швейцарією. Були, щоправда, спроби
влаштовувати тут відпочинкові вілли та пансіонати, озерні пляжі та купальні,
однак донині від цього залишились лише спогади. Хоча в околицях від радянських
часів залишилось ще кілька несплюндрованих баз відпочинку. У деяких знайшлись
нові господарі, але Янівська земля все ще чекає... Містечко Янів заснував 1611 року з дозволу короля Зиґмунта ІІІ Вази львівський підкоморій Ян Свошовський. Дідич був спочатку православним, навіть виступав проти унії, однак з часом став латинником, відписав домініканцям своє село Бірки і збудував у Янові костел. Тоді ж Янів отримав маґдебурзьке право та привілей на два базарні дні на тиждень та два щорічні ярмарки. Місто, окрім торгівлі та ремесел, утримувалось також з рибальства, довколишніх лісів та рідкісних рослин, з яких виробляли природний барвник -- червець. У 1895 році до Янова проклали залізницю, а на початку ХХ сторіччя містечко налічувало 2,6 тисячі мешканців, з них 27% греко-католиків, 28% латинників та 43% жидів. Зараз в Івано-Франковому мешкає 5,8 тисячі осіб. Над невисокими будинками містечка височіють дзвіниці церков Вознесіння Господнього та Св. Володимира і костелу Пресвятої Трійці, в якому була похована Констація з Чарторийських Понятовська, мати останнього короля Речі Посполитої Станіслава Августа Понятовського. У містечку є художнє професійно-технічне училище, в якому навчають мистецької обробки дерева та підтримують традиції яворівської різьби й дерев'яної іграшки. Кілька кілометрів перед Яновим, зліва від траси, розташувалось село Страдч. У часи Київської Русі та Галицько-Волинського князівства неподалік села був другий після Києво-Печерської лаври підземний монастир. Розташувався він на високій горі на лівому березі ріки Верещиці. Згадується в Галицько-Волинському літописі від 1242 під назвою "Печера Домажирова". Археологічними дослідженнями встановлено, що монастир складався із вхідної галереї (довжина до 40 м), ходів загальною довжиною понад 270 м і кількох келій, які містились на глибині до 20 м. На вершині гори було укріплене городище. За легендами, ченців знищили татари, тому й село назвали Страдч. За іншою легендою, коли в печері ховались люди від татар, перед нею з'явилась Матір Божа і своїм плащем, як стіною, закрила людей від ворогів. За переказами, печерами можна дійти від Страдча до Києва. Колись до зайця прикріпили папірець із написом "Страдч" і пустили в ці печери. Через два тижні він опинився в Києві. У печері є церква Матері Божої Нерушимої стіни, а за престолом -- вхід до Печерської лаври. На стінах святилища збереглися дві ікони, висічені у скельних стінах (ікона Христа Спасителя, увінчаного терням, та ікона Св. П'ятниці). Люди вірять, що пісок із цих печер оберігає дім від усякої нечисті, а вода з печерних стель може навіть вилікувати від різноманітних хвороб. На Страдецькій мальовничій горі, вкритій сосновим лісом, у 1795 році збудували муровану церкву Успіння Матері Божої. Постала вона на місці дерев'яної церкви ще княжих часів. Її відзначали Римські Папи, надавши великі відпусти. На Страдецькій горі встановлено Хресну дорогу (Кальварію) з Єрусалимськими відпустами, що дає право будь-кому прийти на прощу і отримати повний відпуст гріхів. Навколо церкви -- цвинтар. На ньому поховані не тільки села: тут є могила отця Миколи Конрада та дяка Володимира Прийми, яких жорстоко замучили енкаведисти в 1941 році. Ці мученики своїм стражденним життям ніби підтвердили саму назву Страдчу. Тіла їхні знайшли в сосновому лісі. Поховали їх на Страдецькій горі. У червні 2001 року, під час свого візиту в Україну, Папа Римський Іван Павло ІІ проголосив їх обох Блаженними. Священномученик Микола Конрад народився 16 травня 1876 р. в Струсові на Тернопільщині. Філософські і богословські студії закінчив у Римі, захистивши докторську дисертацію. 1929 року він заснував у Львові перше українське Товариство студентів-католиків "Обнова". У 1930 році митрополит Андрей Шептицький запросив о. Конрада викладати у Львівській богословській академії, а згодом призначив його парохом у с. Страдч біля Янова. Там він проявив велику старанність і відповідальність, виконуючи душпастирські обов'язки, зокрема, здійснюючи духовну опіку над молоддю. 26 червня 1941 р. о. Миколу попросили висповідати і причастити стару хвору жінку. З парохом пішов і 36-річний дяк Володимир Прийма. Треба було переходити шлях, яким відступали радянські війська. Енкаведисти на конях спіймали їх і погнали до лісу, де жорстоко закатували. Біля Страдча є дендрарій Ботанічного саду Львівського лісотехнічного університету. Закладений 1963 року, зараз дендрарій нараховує понад 350 назв деревної флори і стільки ж видів трав'янистої, сім з яких охороняє закон. Д. О. СВІДНИК | |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |