Невелике прикордонне село на північний-захід від м.Яворів, за три кілометри від с.Дрогомишль. Власне від Дрогомишля довелося йти пішки через ліс до Липовця, щоб не чекати на маршрутку. Дорога при в`їзді у село схожа на алею - праворуч і ліворуч ростуть старі дерева. Державний кордон проходить менше ніж за кілометр від Липовця, тому будьте готові до зустрічі з прикордонним нарядом. Дерев`яну церкву шукати не потрібно - вона стоїть у центрі населеного пункту. Здалеку її світлі стіни схожі на покриття пластиковою вагонкою. На щастя, це тільки обман. З історії відомо, що перша церква у селі була збудована у 1636 році. У 1883 році освячено наріжний камінь під нову будівлю, яка збудована стараннями священника Івана Отта майстрами, ймовірно тими ж і за тим проектом, що й церкви в недалеких с.Коханівка та с.Свидниця і освячена наступного року, як свідчить зроблений у 1996 році напис на західній стіні бабинця справа від дверей ( напис повторили зі старого, який скрили під час ремонту ): "Сей храм основан 19 квітня 1883 р. Посвящен 15 серпня 1884 р. за бс о. ї. Зіять Отто". До другої світової війни церква у Липовці, як і 14 парафіяльних та 5 філійних церков належала до Любачівського деканату. Після війни в Україні залишилась тільки одна парафіяльна святиня. Тризрубна одноверха будівля стоїть на рівній ділянці оточена декоративною залізобетонною огорожею. До гранчастого вівтаря з півночі та півдня прибудовані ризниці, до бабинця із заходу - присінок. Стіни бабинця і нави мають піддашшя. Вікна у наві незвично великі. Вище них, на широкий карниз спирається в основі чотирисхилий дах з якого виходить невисока баня з ліхтарем і маківкою. Стіни церкви ( окрім присінку ) шальовані фарбованими дошками "під ялинку". На південний-захід від храму стоїть дерев`яна двоярусна дзвінниця стовпової конструкції, збудована у 1929 році майстром Бохором з с.Вислобоки ( за словами мешканців села ). Стіни дзвінниці покриті аналогічно, як святині. Я б не сказав, що церква у Липовці дуже цікава зовні, але щось у ній є такого, що цей силует можна запам`ятати.

 

 

За три кілометри від м. Яворів у напрямку Нагачева, в долині, знаходиться меленьке село Лісок. Назва не випадкова - на захід від населеного пункту справді є ліс. Раніше воно було присілком сусідньої Черниляви. Якщо їхати маршруткою в сторону Грушева, то праворуч можна побачити верх лісоцької дерев`яної церкви, яка стоїть на початку села, за кілометр від асфальтованої дороги. Відомо, в Ліску в період з 1633 по 1695 рр. існував василиянський монастир Прсв. Трійці. У 1633 році монастир отримав землі від Шистовського, підтверджені королем Владиславом IV в тому ж році і Яном Казимиром у 1649 році. Через сім років козаки Богдана Хмельницького спустошили його. Чернечу обитель знову відбудували з наказу Яна Собєського, в той час старости яворівського. У 1695 році священник Ярмолович зі Старого Яжова надав монастиреві частину лісу Глубічок, де постав його філіал. За ігумена Гаврила Арламовського у 1757 році вибудовано нову дерев`яну церкву і монастирські приміщення. У 1795 році монастир ліквідували. Через 77 років на його місці поставили існуючу сьогодні дерев`яну церкву-каплицю, яка після війни з 1955 по 1989 рр. стояла зачиненою. Тризрубна одноверха будівля стоїть у західній частині великого церковного подвір`я. До вівтарної частини зі сходу та півдня прибудовані додаткові приміщення, а перед бабинцем зробили велике накриття. Сучасні прибудови, як і стіни під піддашшям покрили пластиковою вагонкою, інші поверхні ще покриті деревом. Восьмерик нави завершує низька баня з ліхтарем і маківкою. Крім самої церкви, на захід від неї розташовані: мурована каплиця, фігура Пр. Богородиці на підвищенні з каміння і дерев`яна каплиця над джерелом з цілющою водою. Мешканка села, яку я зустрів на подвір`ї, сказала, що десь на поч. XX ст. над криницею було об`явлення Діви Марії. Сюди поспішили багато людей, деякі оздоровлювалися, що спричиняло ще більший ажіотаж. Була збудована каплиця, біля якої періодично відбуваються відпусти. В сучасній мурованій каплиці знаходиться гордість місцевих парафіян - різьблена з суцільного дерева в натуральну величину фігура Ісуса Христа. За словами вище згаданої жінки, цей шедевр виконаний з точністю до зморшки (!) зробив майстер з сусідньої Черниляви. На жаль, через брак часу, я не мав можливості йти до власника ключа від цієї каплиці. Після 2000-го року по обидвох сторонах церковного подвір`я збудували чотирнадцять мурованих капличок з образами в них, що символізують Хресну Дорогу. Загалом церква нічим не зацікавила (забагато добудов), а ось подивитися на віртуозно різьблену фігуру Христа було б цікаво.

 

Любині розташовані на південний-схід від прикордонного Краковця, за 4 км. від траси. Дерев`яна церква стоїть за потоком, метрів сто п`ятдесят від сільської вулиці, на якій важливо не пропустити малопомітний поворот праворуч. Найперша письмова згадка про місцевий храм датована 1515 роком. Парафія отримала ерекційний акт від польського короля Михайла Корибута Вишневецького у 1671 році. Ймовірно, десь в цей час і була збудована існуюча дерев`яна церква. Як свідчить "специфікація" 1805 року, церква в цей час " для давності своєї руїні підпадає і така мала, що й пів люду не помістить". У 1816 році коштом дідича Йосифа де Скарбка Боровського храм і дзвінниця відновлені і наново освячені того ж року. У 1932 році сільська громада задумала збудувати нову святиню і замовила проект в перемиського архітекта Н. Цітрова. Але його проект дерев`яної п`ятиверхої церкви не був затверджений, а у 1934 році проект реставрації і добудови існуючої церкви виконав львівський архітект Євген Нагірний, за яким і проведено перебудову у 1934 р. - додано укорочені бокові рамена. Будівля хрестова у плані, з розширеним вівтарем, до якого прибудовані ризниці, традиційно оточена піддашшям. Головний вхід накриває портик на дерев`яних стовпах. При південній стіні бічної прибудови нави поставили фігуру Пр. Богорордиці. Церква має один шоломоподібний верх завершений прозорим ліхтарем з маківкою. На усіх чотирьох фронтонах буділі можна побачити оригінальні деталі - хрест усередині сонячної корони (на стіні вівтаря хрест підкреслено більший). На початку 1990-х рр. дерев`яна триярусна оборонного типу дзвінниця, яка стоїть у південно-східному куті церковного подвір`я, була надбрамною. Пізніше, дерева, які росли біля неї зрізали і зробили вхід збоку від дзвінниці. Також не можливо не зауважити дві великі скульптури на подвір`ї храму. Композиція показує хрещення Ісуса Христа св. Іваном Хрестителем. Якісна і гарна робота. Загалом церква в Любинях сприймається позитивно, можливо, завдяки невеликій висоті, класичним пропорціям і контрасному пофарбуванню стін.



 

САНАТОРІЙ "ШКЛО" – ОДИН З НАЙКРАЩИХ В УКРАЇНІ ТА ЄВРОПІ

Перші згадки про чудодійну здравницю, де сама природа лікує людей, датуються ще 1456 роком. Величезні дубрави, соснові ліси, мальовничі озера, м'який помірно вологий клімат з середньорічною температурою + 7,5Со, розкішна фауна – це місцевість, яка однаково приваблива в усі пори року. На території курорту площею 125 гектарів живе сім'я плямистих оленів, багато приручених білок та інших "братів наших менших". Тут є всі умови як для зимової, так і для літньої рибалки. Та й для грибників привілля...

Умови проживання

Всі номери із зручностями

-прості двомісні номери з душем, умивальником, туалетом 
-покращенні номери з телевізором, холодильником 
-однокімнатні "люкс" з телевізором, холодильником, телефоном 
-двокімнатні номери"люкс" з телевізором, холодильником, телефоном 
-трикімнатні "люкс" з телевізором, холодильником, телефоном

 

Недавно при пошуках карт місцевості Свєнтошув (колись Нойхаммер) знайшов декілька старих, довоєнних топографічних карт Західної України.

Подумав, що багатьом цікаво було би глянути, як виглядали на картах ці місця в 1938 році, тому й викладаю дві карти тут. Квадрати на картах - розміром 2 x 2 км.

Карта району Медика - Краковець - Мостиська (низька якість, 1 Мб):

 

Великополе знаходиться на південних схилах горбистого пасма Розточчя, неподалік селища Івано-Франкове (Янів). Село справді лежить серед великого поля, тому з назвою все зрозуміло.

 

                                                                              Яворівський район 

Положення

Я́ворівський райо́н створений 4 грудня 1939 року, в сучасних межах з 1964 року у західній частині України, між містом Львів і кордоном Республіки Польща. Він межує з Жовківським, Пустомитівським, Городоцьким та Мостиським районами Львівської області, на заході з Ярославським і Любачівським повітами Республіка Польща.

Вигідне географічне положення, сприятливий клімат, багаті природні ресурси і цілющі мінеральні джерела надають району необмежені можливості у розвитку та економічному процвітанні.

Економіко-географічне положення характеризується як прикордонна територія. Безпосереднє сусідство з областю та з повітами Польщі підвищує його економічний потенціал, що значною мірою компенсує сучасну "периферійність місцезнаходження. До того ж Яворівщина зберігає зручне транспортно-географічне розташування на перетині міжнародних шляхів "схід - захід".

Яворівський район один з найбільших за величиною та промисловим потенціалом регіон Львівської області. Наявність власних корисних копалин; мережа автомобільних шляхів і залізниць міжнародного значення, високий рівень урбанізації - створюють унікальні умови для розвитку промисловості і активної участі в державному та міжнародному розподілі праці, а також передумови для швидкого обороту вкладеного в економіку капіталу.