yanivgames.at.ua/База відпочинку, яку у народі називають дачею Добрика, розташована неподалік від міста Янів, якраз на Європейському вододілі. Саме тут європейські річки вирішують, впадати їм у Чорне чи Балтійське море. Що не кажіть, а партійні бонзи вміли вибирати місця для відпочинку. Обабіч дороги, що веде до бази, ростуть мальовничі ліси, поряд простягнулась низка гарних озер. 

С тих пір минуло чимало часу, багато що змінилось. Радянський Союз розвалився і база втратила своє призначення. Її передавали то одній, то іншій організації. Зараз відпочинковий комплекс не працює, а от колись тут вирувало життя...

Стаханівське будівництво

База почала працювати у 1978 році. Збудували її дуже швидко, менш, ніж за два роки, а керівником проекту був не хто інший, як людина, що пізніше стала головним архітектором Львова – Василь Каменщик. Євген Корніцький – директор бази, розповідає, що кожен об’єкт був поділений на ділянки і кожна ділянка закріплена за якимось начальником. Кожен місяць на подвір’я з’їжджались 15 „волг”, це приїжджали на нараду відповідальні за будівництво.

Побудовано було три корпуси. Перший, шикарний корпус - для секретаря обкому партії Віктора Добрика, в другому корпусі розташовувались 17 номерів, закріплених за другим секретарем обкому партії Василем Святоцьким, головою міста Львова В’ячеславом Секретарюком, начальником обласного управління КДБ, обласного управляння міліції, заступником голови облвиконкому та секретарем облвиконкому. Третій, останній, корпус займав голова облвиконкому Тимофій Талішевський.

До бази був підведений газ, пробурена свердловина для постачання питною водою. Був побудований каналізаційний колектор і локальні очисні споруди. Встановлене центральне опалення, проведений телефонний зв’язок. Свого часу на базі було 30 прямих, львівських, телефонних номерів.

Після завершення будівництва базу, площею сім гектарів, обнесли огорожею та виставили міліцейську охорону.

„Рибне господарство”

На папері база називалась Будинок відпочинку львівського облвиконкому „Янів”, та на воротах висіла табличка „Рыбное хозяйство. Вход и въезд запрещен”. Партійці не любили публічності.

Євген Корніцький каже, що на базі ніколи не обговорювали справи. Сюди приїжджали тільки відпочивати. Розповіді про дикі оргії, які влаштовувало тут партійне начальство, теж вигадка. Голяком по території ніхто не скакав, п’яним не валявся. Не було і зверхнього ставлення до обслуговуючого персоналу. Крім окремого приміщення, жодними іншим привілеями перший секретар не користувався. У нього не було персонального кухаря та обслуги. Сам Добрик ніколи не дозволяв собі кричати на підлеглих, був інтелігентною людиною.

Щоправда, дружина Добрика особливою толерантністю не вирізнялась. Якщо на „дачі” і відбувався якийсь скандал, то це завдяки їй.

Від Лілії Добрик діставалось всім, у тому числі і самому першому секретарю. Дружина Добрика намагалась контролювати все, що діялось навколо неї.

Евген Корніцький згадує, що одного разу він віддав розпорядження зрізати сухе дерево, яке стояло на території. Пані Добрик застала робітників за цією справою і влаштувала скандал. Буквально через пів години на місці „злочину” була комісія Львівлісу, на чолі з головою лісництва. Щоб запевнити Лілію Добрик що дерево необхідно зрізати комісія повинна була написати їй письмове обґрунтування.

Частіш за інших начальників приїжджали на базу міліцейські чини та керівництво КДБ. Силовики надзвичайно любили рибалку і проводили на озерах багато часу.

Життя при комуністах, смерть при демократах

На посаді першого секретаря обкому Добрика змінив Яків Погребняк. Відчуваючи що Союз тріщить по швах Погребняк вирішив відмовитись від персональної бази відпочинку і передав її дитячій лікарні що була розташована у Зимній воді. Це і стало початком кінця будинку відпочинку „Янів”. В лікарні не було грошей, щоб його утримувати. Будівлі передали комбінату „Сірка”, потім, місцевому меблевому комбінату „Явір”. Керівництво комбінату намагалось привести в порядок занедбану територію. В двох корпусах навіть встановили локальне опалення, замість неекономного центрального. Але довести справу до кінця не вдалося – забракло коштів, і в червні 1992 комбінат розірвав договір оренди по причині фінансової неспроможності утримувати базу. З того часу дача Добрика знаходилась на балансі районної влади. Фінансування взагалі припинилось. Вийшла з ладу система опалення, прогнили дахи і корпуси почали руйнуватись. У 2003 році два з трьох корпусів взяла в оренду фірма СофтСерв, яка почала у орендованих приміщеннях ремонт. У оренді третього корпуса, у якому жив Добрик, фірмі було відмовлено...

Натуралісти з СБУ

Корпус Добрика – це двоповерховий будинок, розташований на пагорбі. З його вікон та тераси відкривається чудовий краєвид. Нажаль цим краєвидом немає кому милуватись.

Меблі відсиріли та потріскались, штукатурка обвалюється. Конференц зал з круглим дубовим столом у жахливому стані. Камінна кімната сира та непривітна. У каміні вже більше десяти років не горів вогонь. Паркет у більярдній від сирості надувся величезними гулями і від цього здається що більярдний стіл стоїть на застиглих морських хвилях. Євген Корніцький каже, що ще кілька років і приміщення неможливо буде врятувати. Грибок вже вчепився в стіни і скоро прогризе їх наскрізь. Хоронитель бази каже, що фірма СофтСерв, яка вже орендувала два корпуси не проти була б взяти і третій, але їй відмовили. Виявилось, що цей корпус вже закріплений за якоюсь організацією. Про цю організацію нікому нічого не відомо. Вона не робить жодних спроб відремонтувати будинок. Представники загадкової фірми декілька разів приїжджали подивитись на свою власність. Представились вони пану Корніцькому як Служба захисту рослин, а сторожу на прохідній пред’явили посвідчення працівників СБУ.

При комуністах порядку було більше

Євгену Корніцькому 79 років, та виглядає він значно молодше і має відмінну пам’ять. Він пам’ятає дати, прізвища і навіть дні тижня у які відбулись ті чи інші події. Євген Петрович має економічну освіту. До 1978 року працював начальником відділу зарплат та праці на Івано-Франківському меблевому комбінаті. У 1978 його назначають директором „дачі Добрика”.

Цікаво те, що на таку посаду назначають безпартійного, людину яка завжди виступала за національне відродження України. Євген Петрович патріот і був щиро втішений тим, що Україна нарешті отримала незалежність, але згодом він був так само здивований тим, що незалежність це зовсім не те, що він собі уявляв.

- Порядку у радянські часи було більше, - каже Євген Корніцький, - дивіться хоч на прикладі „дачі Добрика”. Пам’ятаю, якось під час грози в стоп електропередачі блискавка вдарила – за двадцять хвилин аварійна бригада все полагодила. А тепер все розвалюється і нікому не треба. Кадрова політика була жорсткою, відповідно і спеціалісти були хороші. І політики, якщо щось обіцяли, обов’язково виконували. Рахувалось, що пообіцяти і не виконати – значить кинути тінь на партію. Преса колосальну вагу мала. Коли помаранчеві події були в мене таке емоційне піднесення було, я підписи за Ющенка збирав, син в Київ, на Майдан, їздив. Зараз починаю розчаровуватись. Обіцянки не виконуються, колишні соратники, замість того, щоб разом працювати, відкрити між собою гризуться. Деякі партійні секретарі більше для України зробили ніж вони.

- Ви маєте на увазі Добрика?

- Добрик був хорошим керівником і господарем, добре свою роботу знав. Але для національного відродження він небагато зробив. Я говорю про голову ЦК Петра Шелеста, при якому українські школи відкривали і на українській мові не стидались говорити, про Якова Погребняка.

- Кажуть що Погребняк дуже лояльно відносився до національного руху.

- Так, я би навіть поставив Погребняка в один ряд з Шелестом. Дивлячись правді в вічі, у ті часи могли нашу незалежність задушити, я знаю, що було рішення зробити це навіть за допомогою армії. Згадайте Чехію. Погребняк не дозволив.

- Якщо провести паралель між радянським керівництвом області та теперішнім на чию користь буде порівняння?

- Як це не сумно, не на користь теперішнім. Взяти хоча б Добрика і Олійника. Олійнику не вистачає твердості і знання справи. Амбіцій в Олійника більше, а впевненості в собі – менше. Я противник комуністичної ідеології, тому і в партію не вступав, але було в старій системі і хороше. Чому б це хороше в комуністів не взяти? У ті часи зігнити такому відпочинковому комплексу не дозволили б. Тоді за нехлюйство і за грати сісти можна було.

- Ви вважаєте, що „дачу Добріка” ще можна врятувати?

- Можна і треба, тільки діяти потрібно швидко. Базу вже і поляки хотіли в оренду взяти, і росіяни. Я втішений, що оренду дали саме українцям. Хочеться вірити що ми самі своїми природними багатствами розпорядитись можемо. Потрібно щоб тут хазяїн був. Оформити довготривалу оренду, щоб люди не боялись гроші вкладати. Можна все полагодити и зробити відпочинковій комплекс, готель для бажаючих, щоб ті ж іноземці тут відпочивали і гроші платили, конференції проводити, з’їзди. Всі умови є.

Отже, якщо уважно придивитись, то історія „дачі Добрика” це модель того, що відбувалось всі ці роки в Україні. Отримавши свободу ми довгий час не знали що з нею робити і чомусь вирішили, що свобода, це коли ніхто ні за що не відповідає. Від того чи зміниться це хибне уявлення залежить і майбутня доля дачі і доля країни.

Номера

Третій будинок, корпус для Тимофія Талішевского

Кому й за скільки продав Львів дачу Добрика – таємниця за сімома печатями?

Під час засідання Львівського прес-клубу в Яворівському національному природному парку голова Львівської громадської організації «Центр соціально-економічного моніторингу», науковець Ярослав Качмарик поцікавився, чи правда, що Львівська обласна влада продала за безцінь дачу колишнього першого секретаря обкому Добрика, яка знаходиться в розточанському лісі, біля селища Івано-Франкового Яворівського району. Про це повідомив сьогодні, 31 серпня, власкор ЗІКу.

Присутній на цьому заході депутат Львівської обласної ради, заступник голови Яворівської РДА Іван Стецькович інформацію про те, що дачу Добрика продали в приватні руки підтвердив, але заявив, що не за копійки, а за мільйони.

«Скільки саме вторгували за дачу Добрика можна довідатися, піднявши документи бухгалтерії Львівської облради», – порадив Іван Стецькович.

Як виявилося, ні депутат Львівської облради, ні працівники Яворівського НПП, ні селищний голова Івано-Франкового не знають, хто саме став щасливим володарем цього унікального двоповерхового особняка в одному з наймальовничіших куточків українського Розточчя.

Нагадаємо, що на зорі незалежності України керівництво Яворівського району ініціювало, аби дача Добрика (білосніжний особняк, з колонами, балконами, конференц-залою, просторим холом з каміном, декількома спальнями, їдальнею, санвузлами, обсаджений ялинками надзвичайної краси) стала центром для міжнародних екологічних та інвестиційних конференцій. Декілька таких міжнародних форумів там таки встигли пройти. На першому було закладено підвалини для створення на українсько-польському кордоні МАПП «Краковець», на другому – обмізковували облаштування СЕЗ «Яворів», на третьому – взялися за організацію Міжнародного біосферного резервату «Розточчя» під егідою ЮНЕСКО. До речі, усі три проекти нині реалізовано.

Однак особняк, в якому колись знаходилася дача першого секретаря обкому компартії Добрика, був не на районному, а на обласному балансі. Тому мрії керівництва Яворівського району не вдалося реалізувати.