В.В. Головко.

Нерозгаданою загадкою є чутки про існування підземних ходів у центрі селища. В одній із ро-змов з Мироном Володимировичем Сойкою він розповів про один із таких підземних ходів. Коли архітектори починали проект їдальні для училища на місці колишнього маслозаводу, він спільно з електриком училища Йосипом Биком робили обміри в підвалі і натрапили на підземний хід. По ньому вони пройшли, на їх відчуття, метрів двадцять- п’ятдесят, маючи при собі маленький ручний ліхтарик. Хід змурова-ний з червоної цегли арчастої форми. Коли вони відчули зверху глухий стук машин, коли-вання і тремтіння грунту, швидко розвернулися назад. Куди міг привести цей хід- невідомо. Орієнтації в напівтемряві не було ніякої та й все більше появлялося відчуття страху. Отже, підземні ходи насправді є. Коли вони зроблені та з якою метою – ніхто із старожилів селища, або відчайдушних смільчаків в таких справах не розповідали і легенд якихось також ніхто не придумав. Можливо, це були ходи для поряту-нку від набігів татар, коли ще будували обо-ронні вали, або пов’язано з гуральнями, через які часто виникали пожежі і згоряло багато хат, чи зв'язок з приміщенням синагоги (колишній кінотеатр «Дніпро») …?
Наступний за ним будинок був власністю ад-воката (судді) за польського часу, а після війни в ньому розміщувався загін і контора радянсь-кого НКВД. 
На території маслозаводу в ці ж роки відбу-лось вбивство юнака, який виконав за доручен-ням Хмари розстріл енкаведиста Позднякова, коли той виходив із дверей будинку від проку-рора. (За уточненням Григорія Дроцика , юнак мав завдання застрелити прокурора Шва-чка. Поздняков був дуже схожий на Швачка і цим поплатився своїм життям). У будинку, що в декількох десятків метрів від подвір’я масло-заводу, проживали вищі чини району. Очевид-но, шляху до втечі в юнака не було, тому він пробіг у глибину цієї території і заліг в льодо-вні, засипаній зверху шаром тирси. Ближче до нього підповз у кукурудзинні один енкаведист -нацмен і снайперським пострілом влучив в го-лову хлопця. В. П. Василишин сам бачив, як тіло його заносили енкаведисти в середину сво-го приміщення.
У будинку, де тепер знаходяться різьбярські майстерні ХПТУ №14, а раніше по переїзду училища був облаштований гуртожиток для учнів, у післявоєнний час належав районному відділу міліції. Другий поверх добудований у 80-і роки училищем. Колишній малопомітний одноповерховий будинок магазину «Книги» переобладнаний в «Аптеку» та комп’ютерний зал «Абзац», зроблена добудова другого повер-ху з 1993 року.
Загалом, починаючи від першого всі будинки стояли ніби одною суцільною стіною майже до кінця повороту дороги і завершувалися будин-ком для постояльців за Австрії, ґміна-за Поль-щі, ощадбанк та виконком селищної ради-за ра-дянського часу та незалежності України. У них розміщувалися крім вже названих об’єктів ди-тяча бібліотека, житлові квартири, перукарня, різні магазинчики. За роки Незалежності Укра-їни тут зроблено багато переобладнань, побу-доване кафе –бар «Рута», «Українська кухня». Функціонує постійно діюча виставка творів різьби, живопису, графіки майстрів і художни-ків селища, філія банку «Надра», переобладна-ний у сучасному стилі гастроном. Після примі-щення ощадбанку та Виконкому селищної ради, які раніше з північного боку були обнесені ви-соким муром (можливо, захисним від давніших часів), побудований новий двоповерховий бу-динок для торгівлі різноманітними товарами. В минулому з тильної їх сторони був двір для за-їжджих. В будинку теперішньої селищної ради та ощадбанку за Австрії розміщувався готель та кімнати для повій. За Польщі тут стала містеч-кова управа, по-польськи-«ґміна».
  Пішохідний тротуар у мозаїчному наборі покладений із сучасної керамічної декоративної плитки за ініціативи голови селищної ради 90-х років В. Й. Літвінова. Стара бруківка була пос-телена під час німецької окупації з надмогиль-них плит єврейського кладовища, на яких збе-реглися з протилежної сторони написи, ембле-ми, декор. Вулиця і вся площа до цього часу була в багнюці й пилюці під час дощів, або в спеку. Очевидно, нова окупаційна влада зо-бов’язала війта застелити доріжку біля будинків у такий спосіб. 
Підстрижені каштани за ініціативи нового го-лови Виконкому селищної ради Л. Я. Мацусь-кого надали ошатного вигляду площі.  
Перейдемо через дорогу, де в старому будинку працює магазин будівельних засобів, перукарня. Двоповерховий універмаг з яскравими вітринами побудований райспоживспілкою в 50-60 роки ХХ ст. На місці невеличкої будівлі автобусної зупинки побудовані приміщення споживспілкою в кінці 80-х років ХХ ст., де в теперішній час діють окремі приватизовані ма-газинчики. У невеликій будці, що встановлена в перші роки індивідуального бізнесу, тепер про-дають книги і різноманітні канцелярські това-ри. Будинок колишньої селищної бібліотеки віддано в церковне підпорядкування. На подвір’ї головного корпусу ХПТУ №14 є ряд непоказних старих будівель. У найпершому приміщенні в 2007 році облаштована котельня.
У цьому приміщенні перебував короткий те-рмін штаб радянських партизанів генерала На-умова, здійснюючи рейд у напрямку на Лелехі-вку та в Немирівські ліси. Принаймні, так роз-повідав в 60 –і роки по переїзді сюди училища завгосп С. І. Мильніков. Про появу радянських партизанів влітку 1942 року в яворівському повіті відзначає Володимир Мартинович в книзі «Яворів Віхи історії» ( Львів «РАС» 1996, с.65).