| Головна » Статті » Янів (Івано-Франкове) |
Івано-Франкове
| Івано-Франкове Нині Івано-Франкове – це селище міського типу в 22 км. на захід від Львова. До 1946 року поселення називалось Янів, але історія його сягає і давніших часів. Колись на місці Янова було село Деревач, потім його назва змінилася на Залісся, ця назва згадується в документах від 1370 року. Документи зберегли і дату утворення Янівського ставу, який відіграв не останню роль у пізніші часи. В 1407 році король Ягайло видав Ваську Мошенцю право на відлов риби поблизу села Мальчиці, за що Васько мав своїм коштом влаштувати в Заліссі став та запустити туди рибу. Відомо також, що в 1428 році Мошенець заснував у Заліссі костел. В 1611 році Сигізмунд ІІІ дозволяє Янові Свошовському, а за іншими даними Световському (певно є здогади звідки пішла назва міста?), писарю руських земель, за його бойові заслуги заснувати край хутора Залісся місто. 15 листопада того ж року місто отримало від короля Магдебурзьке право. Незабаром (у 1615 році) Свошовський помер, і це була, мабуть, перша погана новина для заснованого ним міста. Подальша історія Янова – суцільна трагедія. На початку XVIII ст. Галичина страждала від частих татарських набігів. У 1621 році з 15 янівських хат татари знищили 6, а в 1626 в Янові, після чергового нашестя татар, лишилась взагалі одна будівля. Між цими набігам в місті панували пошесть, неврожай та дорожнеча. А далі була Хмельниччина: українські і польські війська по черзі рухались шляхами повз Янів – можна тільки уявити як „добре” жилось його мешканцям! Досі невідомо: чи то татари, а чи козаки, але у 1648 році місто спалили, жителі повтікали в ліси. Король звільнив місто від податків, але і це не допомогло: 1656 року в Янові проживало лише 12 сімей! Нові господарі міста Олександр Стадніцький, а пізніше – його вдова Єва Стадніцька теж не жалували міщан: позбавивши їх всіх привілеїв, довели до того, що вони мали писати скарги королю, які, до речі, були цілком задовільнені. В 1672 році в Янові готувалися до анти-турецького походу загони Дмитра Вишневецького, а 28 вересня в місто прибув його брат – король Польщі – Михайло Корибут Вишневецький на військову раду. Рада не відбулася – король повернувся до Львова і невдовзі помер. Писали, що об’ївся огірками!? Апендикс тоді ще не всі лікарі вміли вирізати. За нового короля Яна ІІІ нібито все налагодилось: навколо міста відновили огорожу, збудували ратушу, розвинулось ремісництво і торгівля, але почалось XVIII століття... У 1704 році по місту йшли шведи – під вереск зґвалтованих жінок і пограбованих селян. В 1710 році в місті знов панує пошесть, наступний рік – сарана. За двадцять років – знов сарана, а на додачу російські загони. До приходу в місто залізниці, а сталося це 21 листопада 1895 року, чисельність населення не перевищувала тисячі чоловік. Така подія відкрила Янів широкому загалу львів’ян, як зручне місце для відпочинку. Місто стає курортним. Згідно з Орестом Мацюком, у XVII ст. Янів був містом-фортецею, проте слідів того на сьогодні зовсім не лишилось. 8 серпня 1614 року подружжя Свошовських фундувало у Янові дерев’яний костел Яна Хрестителя, Богородиці та Михаїла. Таким чином маємо костел „нетрадиційної” Трійці. В часи Хмельниччини в костел поляки перенесли знайдену в козацькому таборі ікону Богородиці – в якості дарунка ксьондзу. Пізніше образ вважався чудотворним. У 1702 році храм було відремонтовано, а у 1724 додано крипту – є припущення, що це непевне трактування. Відомо, що наприкінці XVII дерев’яний храм замінили на муровану споруду. У 1959 р. в храмі була похована Констанція Понятовська з роду Чарторийських – мати останнього польського короля Станіслава Августа Понятовського (померла в Мальчицях 27 вересня). Її чоловік, Станіслав Понятовський, 20 березня 1760 року зробив на користь храму велику пожертву; можливо частково на ці гроші у 1772 році відбулась реконструкція, а за два роки храм знову освячено. Практично таким він дійшов до наших часів. Однонавний костел зведено з цегли, стіни по периметру розчленовані пілястрами і увінчані розвинутими карнизами. Інтер’єри храму багато оздоблені ліпними прикрасами, що явно видає бароковий стиль будівлі. На західній стіні костелу влаштовані хори. Кам’яна триарочна дзвіниця перед храмом з’явилась пізніше – у XIX столітті. Споруда була спочатку оборонною, однак внаслідок пізніших перебудов втратила оборонний характер. Нині костел знаходиться на вул. Яворівський, 11, хоча всі знають цей храм і без адреси. Але першою церквою поселення була все-таки Михайлівська, що з’явилася, навіть не у Янові, а в Заліссі. Відомо, що при цьому храмі ще в 1643 році було відкрито братство. 3 березня 1655 року янівський староста Зиґмунд Фредро дозволив завершити будівництво церкви. Дивно звучить? Михайлівську церкву почали будувати ще до татарських нападів, та через них же і не могли завершити. Інша – Вознесенська церква, стояла під валом, праворуч яворівської дороги. Певно стояла ця дерев’яна церква з XVII до XVIII ст. З приводу будівництва і існування на її місці мурованого храму подаються дуже суперечливі відомості: кажуть, що зведений він в 1631 році, разом з тим є відомості, що у 1841 році споруда була в жахливому стані, а паркан – той взагалі валився!? Певна плутанина існувала і досі існує в назві храму: в літературі церква фігурує і як Успенська, і як церква Різдва Хреста. До речі, храм таки відремонтували. Цікаво, що в місті (от в такому от місті) було три синагоги: дві дерев’яні згоріли, а третя, мурована, використовувалась як кінотеатр. У 1992 році ансамбль сакральних споруд Івано-Франкового поповнив великий Володимирський храм. Івано-Франкове з 27 лютого 2001р. має новий власний герб. У срібному полі Архангел Михаїл із золотими крильми та німбом, у лазуровому обладунку із золотим поясом, у лівиці тримає червоний щит із золотим хрестом, у правій руці - зелену пальмову гілку та чорний ланцюг, на якому припнутий чорний чорт із червоними очима та золотим ошийником. Знайомство з Івано-Франковим обов’язково має бути доповнене оглядом навколишньої унікальної природної краси. Справа в тому, що від поселення на північ до Крехова простягається „Національний Яворівський парк” із заповідником „Розточчя”. Парк, що займає площу трохи більше 7000 га, створений зовсім нещодавно – у 1998 році. Ця заповідна територія заслуговує окремої докладної розповіді, тому дуже стисло зазначу, що Розточчя – звужене горбисте пасмо 15-20 км завширшки і до 400 м заввишки, що простяглось від Львову у північно-західному напрямі до Польщі. Розточчя цікаве тим, що воно являється вододілом між крупними водними системами: води, що стікають по західному схилу, живлять Сян через його притоки, зі східного схилу – притоками до Бугу і Дністра. Іншими словами – це вододіл між Балтійським і Чорним морями. | |
| Переглядів: 2351 | | |
| Всього коментарів: 0 | |