заведено французьку владу і від міщан відбирали присяги на вірність Наполеону. Та ситуація швидко змінювалася і вже 27 липня через Янів пройшли до Львова два батальйони російської піхоти з двома гарматами. 7 вересня польсько-французькі війська відійшли з Янова до Брод.

Наприкінці листопада австрійська влада влаштувала в янівських та городоцьких лісах велике полювання для генерала Мюллера-Закомельського та князя Лобанова. До Янова росіяни на возах привезли кілька сотень гончих собак для нагінки звірини. Після полювання в Янові був влаштований великий обід. Лише в кінці грудня 1809 року російські війська пішли з Галичини [50, с.48]. Важко сказати, як себе почували янівські міщани в цих умовах, бо кожне військо забирало все цінне, що попадало на очі воякам.

У 1820 році камера продала лісок Нойвальд (Новий ліс) Міхалу Граффу.

В земельній метриці 1820 року, складеній німецькою мовою, зазначено, що в місті проживали мешканці з прізвищами Александрович, Артимович 3, Баланда 2, Баран, Бала, Бонковський 3, Белкот, Бормига, Бжезінський, Бачинський, Будз 2, Буяновський, Вєлькопольський 4, Вершнер 2, Войтанович 2, Габріельович, Грабар, Гловацький, Галичанівський 10, Ганулевич 3, Гасний, Гаратикович, Городецький, Груг, Гунька 3, Данилишин 2, Демкович, Добринський, Ідзік, Каліш, Каранікевич, Карчак 2, Качан, Кречко 2, Климко, Кобя, Когут 2, Косинецькии, Колодзєйчик, Крупський, Кропельницький 2, Крумчак, Кучма 2, Курка, Купінський, Квічала, Левицький, Маєровськии 2, Млодніцький 3, Нагачевський, Назаркевич 3, Нічовський, Падковський, Паславський, Паллика, Петрович 2, Попіна, Прохніцький, Пшигродзкий 3, Рибчинський, Рогалінський 2, Романович 5, Сабат, Сис, Скольський 11, Скобало, Смутний, Сугедніцький, Троян.5, Тичинський, Тузяк, Фляшерович, Чабан, Чепчик, Чорнокінський 3, Червінський 8, Чулец 2, Шавала, Щирба, Яблонський (цифрами після прізвищ вказана кількість родин з таким прізвищем). Крім них, в списку було ще кілька жидівських прізвищ: Донн, Фасе, Грунт, Гайлінгер, Коль, Лянг, Ліхт, Ріхтер, Шімель, Шрох, Ваг, Занн. Всього записано 160 мешканців міста [2, с.2-12]. Але в іншому місці метрики подано список 272 власників будинків і там записано 107 жидів. В місті було 239 будинків одноповерхових, які мали 292 жилі кімнати та 79 комор. Більшість будинків складались лише з єдиної жилої кімнати і тільки третина мала комори [2, с.165-180].

Місто мало 1462 морги земель, розкиданої в 914 ділянках. Половина мешканців (75) мали 1 до 6 моргів землі, 21 від 6 до 10 моргів, 6- 10 до 13, 2- від 20 до 21, а 56 мали від кількох арів до 1 морга [2, с.2-12]. Тому заможними мешканців Янова важко назвати. Християнська громада мала 42 морги землі.

                                                                      16

жидівська- 0,5 морга.

У 1831 році в місті була епідемія холери, яка пройшла у всій Галичині. Для боротьби з епідемією австрійська влада вислала сюди лікаря ІІітіблехнера з Бохні.

В 1832 році в Янові було 1494 мешканці. Вони мали 169 коней, 120 волів, 289 корів, 180 свиней. В Заліссі було 193 мешканці, які мали 30 коней, 2 волів, 40 корів та 40 свиней [32, с.15]. Як випливає з церковних даних 1827 року, в місті було 503 українці здатні до сповіді та 96 нездатних, в Заліссі відповідно 102 та 44, в Лелехівці 124 та 42 [10, с.58]. Нездатними до сповіді вважалися діти віком до 6 років (дошкільнята).

Зима 1844/45 року була дуже суворою і міщани мусили йти в поміщицькі ліси красти дрова для опалення. Вони не могли дочекатися весни, бо вже не мали чим годувати худоби. Під снігом зігнили посіви жита і весною треба було їх переорювати [3, с.29]. Сніги на початку лютого випали такі великі, що засипали селянські хати і їм треба було кілька днів, щоб розкопати з кучугур своє господарство [3, с.14].

Важким видався на Львівщині 1847 рік. Люди голодували

  на переднівку (не могли дочекатися хліба з нового врожаю).

*

  Консисторія через священиків в червні 1847 року наказала

  поширили поміж селянами рецепт використання коренів

  пирію. Його коріння рекомендувалося вибрати з землі,

витрусити (але не промивати!), порізати на січку і висушити

  на сонці або в печі. Після того змолоти і отриману муку

  розчинити добрим квасним тістом. Після 8-годинного

  викисання можна було випікати сухарі або паляниці. Цей

рецепт зберігся записаним в церковній книзі села Станимир

  на Львівщині. Не дай, Боже, щоб цей рецепт коли-небудь

довелося знову використовувати нашому народові.

Весною 1848 році в Галичині була скасована панщина. Українці збудилися до політичного життя. Влітку того року в Янові та Лелехівці було зібрано 644 підписи про поділ Галичини на українську і польську частини. Сотні таких петицій українських громад Головна Руська рада зі Львова скерувала до новообраного парламенту у Відні, але він їх не розглядав, бо там переважали польські пани. Вони не хотіли втрачати своїх маєтків та впливів в українських землях.

В 1848 році через Янів проходили російські війська на придушення угорського повстання [50, с.48]. Російський царизм не хотів допустити революційних поривів Європи до своєї імперії.

У 1850 році в Янові було 257 жилих будинків (серед них І двоповерховий), в яких була 351 кімната та 107 комор [2, сі 94].

У 1868 році янівські маєтки купила спілка капіталістів Сімундт і Кірхмаєр, а від них пізніше купив граф Агенор І плуховський [47, с.21]. 7 липня 1877 року в місті знову була

                                                                        17

пожежа. Згоріло 40 будинків [50, с.49]. У 1887 році в Янові відкрито нотаріальну контору, відкрито аптеку та лінію телеграфного зв'язку з Львовом [47, с.22].

До 1890 року при місцевому суді ще працювало податкове управління.

У 1893 році в місті були засновані польські товариства "Страж пожарна" та "Кулко рольніче". Останнє з них розвивалось дуже слабо [50, с.49].

З 1895 року Янів став садибою окружного лікаря, якому підлягало 20 навколишніх сіл санітарного округу [50, с.49]. Але до лікаря зверталися лише в крайніх випадках, коли його допомога часто вже була неефективною.

21 листопада 1895 року було відкрито залізничний рух зі Львова до Янова. Залізницю збудував Галицький іпотечний банк з розрахунком, що нею будуть користуватися сотні львів'ян з метою відпочинку на лоні природи. Біля ставу були влаштовані купелі. За користування кабіною для роздягання брали плату 25 кр. Вартість проїзду поїздом зі Львова до Янова коливалася від 42 кр до 1 зр 42 кр (в залежності від класу вагону). Поїзд прибував до Янова три рази протягом доби [47, с.36]. Ці прогулянкові поїзди їхали зі Львова дуже повільно і хтось з сучасників писав у газеті, що можна швидше до Янова пішки зайти, ніж заїхати поїздом [52, ч.154/1910].

Для відпочиваючих восени 1896 року за проектом архітектора Левинського в Янові був збудований готель. У 1898 році банк збудував ще 6 вілл для приїжджих [47, с.23].

Наприкінці XIX ст в місті було понад 2000 мешканців, більшу половину з яких становили жиди. В місті було 283 будинки навколо великого ринку. Були два передмістя: Пісок та Романівка. В місті працювали 5 медоварень, які виробляли медові малоалкогольні напої, що користувалися добрим попитом в Галичині: білі, пляшкові, дубельтові... Для виробництва цих медів мед розварювали у воді і піддавали бродінню. При цьому додавали ще хміль та інші спеції. В місті було 8 боднарів, 6 шевців. На Піску було кілька оліярень, де витискали олію з лляного насіння. В літні місяці мешканці міста переважно займалися збиранням ягід в навколишніх лісах і носили їх на продаж до Львова (особливо суниці) [50, с.51]. У книзі К.Фалькевича "Монографія Городоцького повіту", виданій 1896 року, зазначено, що в місті було 2013 мешканців (1036 іудеїв, 515 римо-католиків, 417 греко-католиків, 45 інших віросповідань). Хат було 286 [43, с.89]. Таким чином українці становили п'яту частину мешканців, а на одну хату в середньому припадало 7 мешканців. Отже, люди жили у великій тісноті.

В Заліссі тоді було 28 хат, 146 мешканців (90 греко-католиків, 31 римо-католик, 22 іудеї). Працював млин, гаратак та цегельня [43, сі38].

На цьому фоні непривабливо виглядає інформація газети

                                                                          18

"Діло" про вибори 1885 року. У ній зазначено, що на вибори до Городка містечко Янів, хоч християнське, доставило на сором собі 3 жидів-виборців [54, ч.66/1885]. Тоді ще була багатоступенева система виборів, коли посла до сейму обирали відкритим голосуванням 2-3 виборці від громади. При таких виборах широко практикувалися підкупи та залякування виборців, а газети рясніли повідомленнями, що той чи інший виборець виявився "хрунем" (продажною людиною).

На початку XX ст в місті відбувалася значна полонізація українського населення. У звіті читальні "Просвіта" за 1910 рік зазначено, що в Янові "переважає людність руська, а лишень польські судії ренегати перетягують на польське різними обіцянками. Всі руські інтелігенти, крім священиків та кількох одиниць, є самі ренегати, заїлі вороги русинів. Жиди відносяться до русинів прихильно, а поляки не можуть русинів шести" [ЗО, с.16]. Тут працювали товариства "Сільський господар", спортивне товариство "Сокіл" (на папері), польська позикова каса Райфайзена. У ній серед 592 членів було 511 українців. Також був польський "Сокіл" та "Т8Ь" (Товажиство школи людовей).

На початку липня 1912 року тут відбулося велике українське віче, в якому взяли участь понад 200 осіб міщан та української інтелігенції. Вів його о.Целевич з Лозини, з рефератом про справу утворення українського університету у Львові виступив Микола Курцеба. Також виступав селянин (мокоровський та організатор янівського судового повіту п.Рибчак. До віча також приглядалися місцеві поляки та жиди. Після віча відбувся похід з "соколами" головною вулицею міста, в якому взяли участь понад 3000 осіб. Маніфестанти співали патріотичні пісні та несли транспарант з написом "Нехай жиє український університет у Львові". Похід завершився біля церкви, де 7 священиків відправили панахиду за упокій душі А.Коцка, вождя українських студентів, який загинув у боротьбі за український університет у Львові 1 липня 1910 року. Спостерігали за маніфестацією 40 жандармів [54, ч. 146/1912]. Смерть Коцка розрухала Галичину, активізувала українську молодь.

Весною 1914 року намісник чомусь розпустив громадську раду і призначив свого комісара Івана Гдулю, колишнього судового урядника, що перебував на пенсії [54, ч. 102/1914].

Влітку 1914 року почалася І Світова війна і біля Янова в долині Верещиш протягом кількох днів відбувалися жорстокі рукопашні бої. Долина згодом отримала назву "долини смерті", бо вся була засіяна тілами вояків з проколотими грудьми, розтрощеними черепами. Перед в'їздом до Янова було влаштовано військовий цвинтар. В І Світовій війні місто знову було знищене. Вціліло ледве кільканадцять будинків. Війна була лихом для людей. Пенсія австрійського

                                                                         19

солдата-інваліда влітку 1915 року становила всього 6 корон в місяць [58, ч.20/1915], а через рік держава платила селянам за кілограм м'яса по 7 корон [58, ч.32/1916}.

1 листопада 1918 року в Янові була встановлена українська влада. Ініціатором її встановлення був муляр Антін Кецко, 1883 р.н. Він побував у Львові, отримав інструкції від сотника Вітовського. В Янові на його вимогу громадський поліцай передав йому ключ від складу зброї. Озброївшись, Кецко разом з учнем гімназії Северином Тузяком та вояком Герасимом Салом, роззброїли місцеву поліцію та державних службовців. Після того вони поїхали у Верещицю та Вишеньку і там роззброїли місцевих поліцаїв [36, с.402]. Перебіг подій в ході українсько-польської війни не вдалося дослідити, але Янів досить довго перебував в руках українського війська.

Після встановлення польської влади в Галичині в середині 1919 року були введені великі обмеження для українського громадського, культурного та політичного життя. Значна частина інтелігенції навіть не могла без дозволу влади виїхати за межі міста (вважалася інтернованою). В квітні 1925 року в Львові суди;ти Івана Сойку, Михайла Юзьківа, Михайла Винара та Йосипа Скольського з Янова. Звинувачували їх в тому, що в грудні 1918 року вони як вояки УГА пограбували лісничівку в Лелехівці та двір у Майдані. Юзьківа відпустили, а решта отримали по 3 роки ув'язнення [58, ч.24/1925]. Так польська влада переслідувала своїх противників.

На виборах до громадської ради в липні 1927 року тут було обрано з 33 радних тільки 7 українців [58, ч.29/1927].

В 1931 році в місті (разом з Романівкою та Заліссям) проживали 1016 українців, 916 жидів та 796 поляків [61, с.235/ 1931]. В місті поширювалися комуністичні ідеї. За даними польської поліції 1932 року в Янові нараховувалося 5 комуністичних осередків. Зрозуміло, що вони не прагнули до розвитку українського національного життя, бо вважали його буржуазним, ворожим для соціалістичної ідеї. Саме такі ідеї тоді нав'язував галицьким комуністам їхній покровитель-сталінський режим СРСР. Та по мірі розгортання сталінського терору проти українців в УРСР танули комуністичні ілюзії в Галичині.

За даними читальні у 1934 році в Янові було 459 хат (152 українських, 198 польських, 109 жидівських) [25, с.50]. Українські товариства (крім "Просвіти") майже не працювали [30,с.62].

12 грудня 1935 року тут відбулося велике свято в честь іменин митрополита А.Шептицького. Після урочистої Служби Божої, яку відправив о.декан Радзикевич з Вишеньки Великої та полум'яної промови о.Милевича з Лозини, в приміщенні місцевого "Сокола" відбувся концерт хорів з навколишніх сіл: В.Вишеньки, Страдча, Домажира та Янова [57, ц.98^1935]

У 1936 році містом пронеслась жахлива новина. Колишні в'язні Я.Гавалко та М.Мисак вночі зарізали родину Беріша та Рахілю Фрідманів. Хотіли поживитись, бо Фрідмани займалися торгівлею. Знайшли тільки 35 зол готівки. Через рік Гавалко за вироком суду був страчений, а Мисак отримав 12 років ув'язнення. Вони також планували напад на начальника суду Скавронського [53, ч. 15/1937]. Очевидно, що детальніше дослідження газет 1920-30-х років дало би ширшу панораму життя Янова, але... неможливо "осягнути неосяжне '. Хтось пізніше зробить це краще від мене.