цей час в місті вже був свій лікар Себастян Островський (у 1681-92 роках). Таким чином Янів був рідкісним винятком серед багатьох містечок Галичини, де мешканці не мали жодного уявлення про лікарську допомогу [50, с.30].

30 липня 1685 року в околицях Янова пройшла велика буря з градом. Саме місто не було зачеплене, але села Страдч, Великополе, Поріччя, Карачинів, Домажир та Ясниська втратили весь врожай. Град летів такими куснями, що лежали на землі протягом двох днів ("якби на ставу лід хтось порубав та розкидав"). Про це було зазначено в хроніці янівського костьолу [50, с.31]. При цьому історики відмічали, що Янів чомусь постійно оминали бурі та градобиття [50, с.58].

Відомо, що весною 1687 року Ян III дозволив передати коронному гетьманові Яну-Станіславу Яблоновському всю Янівську державу синові Станіславові [42, т.10, док.5985].

Після того була розпочата відбудова міста, був відновлений частокіл, збудована ратуша на ринку Вольниця, а біля неї 12 шевських яток. Місцеві шевці виготовляли шкіри кордибанові, сап'янові жовті, червоні та чорні, чемші або замші. Волоськими називали тих шевців, що робили черевики блаватні та кордибанові, виправляли шкірочки куничні, виробляли пантофельки, мулетки та папучі з сап'яну. Посполиті виготовляли скорні або чоботи до пояса, інші до кроку або до коліна, або хоботи з обвислою або критою халявою. Шевці також торгували шкірою та взуттям. Щоб витримати конкуренцію з жидами, які привозили з Гданська готове взуття, місцеві шевці вирішили об'єднатися в цех і з цією метою відправили до короля в Жовкву Яна Яворського, Якуба та Войцеха Миляновичів. 20 жовтня 1693 року цей цех отримав від Яна III звичайні цехові привілеї [50, с.31-32].

Члени шевського цеху поділялися на 5 ступенів. Початківців називали ходачниками. Вони скуповували шкіри та продавали в місті взуття (ходаки). При вступі до цеху мали поставити братчикам півахтеля пива (18 гарнців) та дати 2 фунти воску. При переведенні в категорію хлопців треба було було поставити майстрам півахтеля пива, дати 3 фунти воску та дати 3 гр в цехову скриньку. При цьому сини майстрів платили лише половину цієї суми. Вищим ступенем був робєнець, який згодом ставав челядником, а згодом і майстром. Керував цехом обраний цехмістр. Цех мав свої книги, де записувалося все життя цеху. На загальні збори члени скликалися через повідомлення спеціальним знаком-ціхою. На цих зборах члени цеху мали бути присутніми, підперезані рушниками, а руки мали ховати в широких рукавах. Всі атрибути життя цеху мали скрупульозно (отримуватись і за їхнє порушення накладалися кари. До іаких порушень відносилися неприбуття на збори, неналежна поведінка на зборах, неприбуття на похорон братчика або шлишення похоронної процесії, втрата ключа від цехової

11

скриньки або її відкриття без дозволу цехмістра, сварки жінок майстрів між собою, відмова братчика від цехового товариського суду, виявлення цехових справ іншим людям, підкуповування шкір. Розміри кари коливалися від півгроша до каменя воску та півахтеля пива. Ті штрафні півахтелі пива приводили до поширення пияцтва серед шевців. Шевці інколи також були різниками, або продавали свої ятки різникам. За це різники не мали права протягом трьох днів продати жидам шкіри забитої тварини. Могли це зробити лише тоді, коли жоден майстер не захотів взяти цієї шкіри. В зв'язку з тим до Янова було заборонено привозити на продаж м'ясо тварини без шкіри [50, с.33-34]. Віск очевидно йшов на виготовлення свічок, які члени братства світили в церкві (або в костьолі).

Ян НІ радо полював у місцевих лісах та оселяв тут полонених турків і татар. Після смерті короля Янів почав занепадати [50, с.36]. Нащадків цих турків і татар ще й зараз можна впізнати серед мешканців Янова та околиць.

В перші дні вересня 1704 року через місто йшли шведи і чинили грабежі та ґвалти. Через якийсь час через місто мав проїхати польський король Станіслав Лещинський, який прибув до Карла XII до Львова [50, с.37]. В липні 1710 року тут знову почалася епідемія: померли 74 мешканці. У вересні 1711 року в місті була велика пошесть на худобу [50, с.38]. Не виключено, що вона була спричинена нашестям саранчі, яке було цього року в Галичині. В неділю 4 вересня 1715 року була велика злива. Вода в ставу зірвала греблю. Разом з водою втекла й риба. Під натиском води також була прорвана гребля ставу в Поріччі, який вже був виловлений та заставлений [42, с.39]. Площа янівського ставу становила 642 морги. Відомо, що 1683 року від 23 жовтня до 9 грудня в ньому було виловлено 9000 щупаків, 2342 лини, 550 окунів, 84 карасі [47, с.28]. Риба з янівського ставу йшла на стіл польських королів (так оповідали місцеві мешканці ще на початку XIX ст) [48, сі52]. Коли в червні 1711 року став побачив угорський мандрівник Адам Кіралі, то в щоденнику зазначив, що випущена і рушниці куля не долетить від одного берега ставу до його другого берега [63, Ч.44/191П.

У 1717 році в Янові стала постоєм панцирна хоругва, яка на своє утримання вибирала тут поголовне два рази в рік [47, с.11]. Фактично це був узаконений грабіж населення, бо вояки брали завжди більше від належного.

У 1732 році сейм ухвалив звільнити місто від сплати шележного податку, бо погоріло [42, т.23, с.6]. Шележний податок платили міста від продажу алкогольних напоїв.

В 1734-35 роках по околиці бродили загони москалів, якими командував генерал Штокман. В лютому 1735 року козаки навіть вбили Станіслава Сову з Домажира, який був похований на Янівському цвинтарі [50, с.41]. Москалі перебували на українських землях під приводом придушення

12

гайдамацького руху. Одночасно російські царі через церковну верхівку підбурювали українське населення до виступів проти Польщі. Мета цієї політики полягала в тому, щоб якомога більше ослабити польську державу і забрати від неї українські землі.

У 1748 році в околиці знову була саранча, яка викликала голод та масову загибель худоби. Міщани змушені були вдиратися в королівські землі і того року їх застерігав від цього король Август II. Траплялися в місті і надзвичайні випадки. Наприклад, у 1752 року "від біди" Юзеф Мізерак вбив Себастяна Мокрицького. На пострах іншим Мізерака стратив в Янові спеціально з Тернополя привезений кат [47, с.13].

Восени 1753 року місто знову погоріло, а в 1754 році тут згоріло 4 будинки. Тому на прохання орендаря Цалка Ароновича сейм звільнив місто від оплати податків у 1754-57 роках [42, т.23, с.311]. В березні 1758 року сейм звільнив місто від оплати 50% податків до 1760 року [42, т.23, с.365]. У березні 1761 року сейм знову звільнив місто на 2 роки від оплати податків, бо місто погоріло, а вітер зруйнував будинок міської ратуші [42, т.23, с.412].

Ще до 1762 року гетьман Клеменс Браніцький відступив свої права на Янівське староство Андрієві Мокроновському, "другові" дружини Браніцького (сестри короля Понятовського). Тому Мокроновський мав великі впливи на гетьмана [50, с.43]. Мокроновський був генерал-лейтенантом польської армії та кавалером орденів Білого орла та св.Станіслава, користувався гербом Богорія. На цьому гербі було зображено два з'єднані між собою наконечники стріл, повернуті в протилежні сторони [12, с.13]. Варто додати, що такого типу гербом користувалася і відома українська родина Дебогоріїв-Мокрієвичів на сході України. Через 3 роки, у 1765 році, при люстрації Янівської держави було константовано, що "в ринку є 23 католицькі будинки, 13 жидівських будинків в'їздних, а в бічних вулицях є 48 католицьких будинків та 4 жидівські будинки. На янівському передмісті було 19 загород". Разом в Янові було тоді 107 будинків. Річний дохід становив 10608 зол 20 гр. З цього 2652 зол 5 гр йшли до скарбу як кварта (четверта частина). Головним джерелом міських прибутків була оренда (корчми, ґуральні та млини), яка разом з корчмою біля Кожич приносила 7000 зол, а спуст ставу раз в 4 роки приносив 22554 зол [47, с.16]. Місто витрачало з цих прибутків 1500 зол на утримування ксьондза (згідно угоди 1738 року ці гроші платили замість натуральних данин зерном та іншим), лісничому та ставничому платили по 204 зол в рік та давали натуральну ординарію (зерно, крупи, сіль і таке інше). При цьому було зазначено, що лісничий Цєллінський практично не мав роботи, бо попередній державець знищив янівські ліси і на час люстрації тут були лише 13-річні запусти [47, с.16].

Плачевний стан янівських лісів є доброю ілюстрацією до

13

системи шляхетського господарювання. Кожен державець міста, який перебував на державній службі, передавав маєтки в оренду іншому, меншому панові, а той- ще меншому Часто ця система передачі в оренду завершувалася тим, що реально керував маєтками жид-корчмар, який прибирав до своїх рук все, що міг, зовсім не дбаючи про майбутнє.

Мабуть згодом власники взялися за лісове господарство всерйоз. В 1772 році орендар маєтків Якубовський на допомогу 5 лісникам додав ще 1 1 осіб, яких звільнив від панщини [33, с.22]. Відбувався процес відновлення лісів. 1 серпня 1784 року 16 лісників з навколишніх сіл присягали нікому не дати або не подарувати нічого з янівських лісів ("ні татові, ні братові, ні кумові') [33, с.17]. Дерево було дороге і побудувати нову хату в ті часи було дуже важко.

В 1765 році в Янові мешкали 83 українські родини [5, с.6]. Восени 1768 року сейм ухвалив брати з міста 23 зол шележного та 153 зол чопового податку [42, т.23, с.577]. Від продажу 100 кварт горілки до шележного йшло 3 зол, а до чопового 2 зол, від горілчаних котлів- відповідно 30 та 20 зол, від продажу 60-гарнцьової бочки пива- по 1 зол 10 гр та 1 зол [42, т.23, с.596].

В 1770 році в околицях міста появилась чума [50, с.44]. Це була страшна пошесть в Галичина ("чорна смерть"), коли мерців гаками витягували з хат і звозили на спеціальні цвинтарі.

В 1772 році Галичина перейшла до складу Австрії. Мокроновський далі тримав місто, а в червні 1774 року сюди вперше прибув австрійський гарнізон (3 офіцери та 63 солдатів) [47, с.17]. Так тут закріпилася австрійська влада. У 1778 році уряд ліквідував вибирання мостового в Янові, яке давало старості 600 зр в рік [33, с.22]. У 1780-х роках через місто пройшов гостинець зі Львова до Кракова.

16 червня 1784 року Мокроновський помер і після цього держава конфіскувала маєтки Янівського староства від його орендаря Феліціяна Якубовського.

В земельній метриці міста 1787 року зазначено, що воно мало 829 моргів поля (разом зі ставом), 447 моргів городів, лук та пасовиськ, а також 164 морги лісу. Домінія мала 363 морги ставу. Костьол мав 28 моргів поля, 8 моргів пасовиськ та 150 моргів лісу. Міщани мали 377 моргів поля, 45 моргів городів, 46 моргів неугідь та 27 моргів пасовиськ. Церква мала 9 моргів поля, 9 моргів неугідь та пасовиськ і 14 моргів лісу. Це була ділянка молодого лісу Романівка [1, с.109].

У 1789 році тут вже був поштмістр Ян Потті, отже була поштова станція. У 1784 році держава створила в Янові для управління колишніми королівськими маєтками фервальтерію (камеру), що складалася з 3 чиновників. Першим керівником був Єжи Гафнер. Камера уклала контракт з жидами Йолі та Давидом Маєрами на оренду місцевого ставу з 1 жовтня 1784

14

року на рік за 27350 зол (6837 зр 30 кр). У червні 1786 року влада наказала з метою протипожежної безпеки вибратися за межі міста гуральникам зі своїх дерев'яних хат на визначену біля ставу площу. Ті, звичайно, не хотіли, викликали комісію і доказали своє. Але в результаті 20 серпня 1804 року в Янові сталася пожежа і більшість жидівських хат пішла з димом. Оскільки пожежа почалася з жидівських ґуралень, то влада ще й покарала їх штрафом по 12 кр в день [47, с.19].

Від жовтня 1793 року в Янові був урядовий магістрат і в той час місто отримало привілей на влаштування трьох 8-денних ярмарків: 14 січня, на Вознесіння Христове та в день св.Михайла. Також влада затвердила герб міста. На ньому був зображений на білому полі озброєний св.Михаїл, який в лівій руці тримав округлий щит із золотим хрестом на червоному тлі. У правій тримав пальмову гілку і ланцюг. На ланцюгу святий тримав чорта, який знаходився у нього під ногами із звернутою вгору пащею [47, с.20]. Цей герб був зображений на міській печатці. Над зображенням йшов напис латинською мовою "Sigillum oppidi janow" ("Печатка міста Янів").

В 1800 році в місті проживали 194 українські та 12 жидівських родин. Будинків було 225. Жиди мали тут свою синагогу [33, с.З]. Треба думати, що при синагозі також працювала окрема жидівська школа (хедер). За вилов риби з ставу цього року було заплачено 14 тисяч зр [48, сі30]. У 1802 році в місті побував комісар австрійської поліції Юзеф Рорер. У виданій згодом книзі він зазначив, що тут та в Гораю (?) було кілька сотень суконників. Це ремесло завів тут ординат Замойський, який привіз майстрів з Німеччини. Рорер був здивований, коли побачив як на вулиці жалібно співали два сиві мельники з околиць, а навколо плакали купки дівчат та жінок. Синів цих мельників було взято в рекрути [48, с.113-115]. Служба вояків тривала 25 років, але на початку XIX ст Австрія вела важкі війни з Францією і несла великі людські втрати. В час наполеонівських війн Галичина втратила до 50000 вояків. За оцінкою німецького пастора Бредецки в Янові у 1806 році могло бути до 500 мешканців [48, с. 152].

Наприкінці травня 1809 року через Янів пройшли до Львова війська відновленого Францією Польського князівства. Відродити польську державу в Галичині не вдалося і вже в середині червня польські війська зі Львова втікали. Проте дрібні загони поляків перебували біля Янова ще до початку вересня. В місті розвішували символи французького орла, який виглядав як щось середнє між півнем та совою і викликав усмішки міщан [47, с.20].

В червні 1809 року до Янова прибуло 6000 російського війська з генералом Мюллєр-Закомельським та війська австрійського генерала Едермана. Відомо, що польські улани і хоиили 24 червня 1809 року в Янові 46 вояків австрійської армії та передали їх французам. В липні 1809 року в місті було

15