Соціально-економічний розвиток Янова

Містечко Янів знаходиться за 20 км на захід від Львова в мальовничій лісистій місцевості галицького Розточчя, яке служить вододілом між басейнами Балтійського та Чорного морів. Містечко знаходиться над широкою долиною ріки Верещиці, яка розливається тут в широкий став. Рівень ставу знаходиться на висоті 288 метрів над рівнем моря. На південний захід від Янова підносяться вкриті мішаним лісом горби, які сягають висоти 377 м над рівнем моря. Фактично Янів знаходиться на півдорозі між Яворовом і Львовом.'

Короткий огляд історичного розвитку Янова зробили майже одночасно у популярній формі два дослідники: Станіслав Шнур-Пепловський у книзі "Янів під Львовом" 1897 року та М.Удзєля у книзі "Янів під поглядом історичним і як місце літнього відпочинку в майбутньому" 1896 року. Обидві книги видані польською мовою і зараз є бібліографічними рідкостями. Виглядає, що Шнур-Пепловський запозичив дуже багато фактів від Удзєлі, бо його книга не містить посилань на документи. Удзєля мав можливість користуватися хроніками янівського костьолу, а також запозичив багато фактів з книги "Pamietniki Mikolaja", виданої у Львові 1850 року. Його дослідження є документованим.

Найдавнішим поселенням на місці Янова було село Деревач. Згодом замість нього постало село Залісся [58, ч.27/ 1918]. Очевидно так свідчили сільські перекази. Залісся згадувалося вже в документах 1370 року, одночасно з Ямельною та Великополем. Тоді в Заліссі проживали якісь бортники, які давали медову данину [39, с.41]. Відомо, що в 1407 році король Ягайло надав Васькові Мошенці право вилову риби в ріці в межах села Мальчиці, а за це Васько мав у Заліссі своїм коштом влаштувати став та запустити його рибою. Той Васько був нащадком руського боярського роду, який швидко став на службу королеві і навіть перед 1428 роком заснував у Мальчицях костьол [49, с.6, 22]. Отже був першим перекинчиком. З вересня 1512 року староста львівської землі Станіслав з Ходча передав в оренду за 200 зол королівський став у Заліссі львівським вірменам Андрієві та Огашимові [42, т.10, док.238]. 11 липня 1545 року король Зигмунд І дав солтиство у Заліссі Миколі Гинкові [42, т.10, док.716]. Солтиством (війтівством) називалася окрема адміністративна одиниця в селі або містечку, яка належала окремому власникові. Він мав право на виділених йому землях поселяти людей, отримувати від них данини. Війт виконував для них судові функції. Війтівства надавав король за службу чиновникам і тому не потрібно змішувати війтівство з посадою сілі,сі.кого керівника громади (війта). В давніших документах керівника громади найчастіше називали тивуном.

                                                                               З

Здебільшого за виконання своїх обов'язків він або зовсім був звільнений від панщини, або виконував дещо менші роботи від інших селян.

В податковому реєстрі 1515 року зазначено, що в Заліссі і оброблялися 3 лани землі та була корчма, з якої надходили 6 гр податку [51, сі 52]. 21 серпня 1555 року король наказував львівському старості Мацію Горецькому, щоб не забороняй підстарості Ринкові тримати в Заліссі війтівство та 4 селян [42, т. 10, док. 1069]. Та щось не виходило. Бо 30 січня 1558 року король висилав комісарів для врегулювавння питань навколо війтівства у Заліссі [42, т. 10, док. 1137]. Зажерлива шляхта видирала одна одній маєтки з рук. Зрештою, людська природа залишилася незмінною дотепер.

4 вересня 1553 року королівська комісія в лісах біля села проводила встановлення границь між селами львівського та городоцького староства [42, т.10, док.992]. 11 вересня 1578 року львівський староста Микола Гербурт дозволив збудувати корчму в Заліссі [42, т.10, док. 1999].

Треба зазначити, що селяни в ті часи мали обов'язок купувати напої в панській корчмі в такій кількості, яку сам пан визначав. Таким чином фільварок переганяв на горілку гірші сорти зерна, яке не мало збуту, і видирав в селян гроші, а самі селяни ставали пияками, тобто моральними і фізичними каліками. Власне пияцтво робило їх тією нікчемною худобою-"бидлом", як зневажливо називала їх шляхта. Шляхта та корчмарі століттями нав'язували нашому народові ті пагубні звички, які зробили його наймитом на власній землі.

Залісся на той час було звичайнісіньким хутором. В акті люстрації королівських маєтків 1570 року зазначено, що тут на півланках господарювали 5 кметів. Кожен з них щорічно платив по 12 гр чиншу та давав по півколоди вівса (тобто по 2 корці). Шостий гріш з чиншів йшов війтові (солтисові). В селі також збирали гребельне мито, яке давало в рік 10 зол [37, т.7, с.212]. Корчма давала можливість значного збільшення прибутків з маєтку.

15 березня 1590 року король дозволив місцевому корчмареві Каспєрові Завиловичу передати держання корчми синові Петрові [42, т.10, док.2463]. Отже, власники корчм теж міцно трималися за джерела прибутків і можна з певністю сказати, що за кожним королівським дозволом на отримання або передачу майна стоять довгі ходіння по канцеляріях і чималі грошові витрати на підкуп секретарів та писарів. Але вже 29 березня 1612 року Зигмунд III дав у довічне володіння місцеву корчму Себастяну Іжиковському та його дружині Ельжбєті [42, т.10, док.3154]. 15 березня 1595 року Зигмунд III дозволив місцевому солтисові Станіславу Єзерськом1 перенести своє право на довічне володіння солтиством у Я тчи на Миколу Ожгу та його дружину Софію

                                                                            4

Ожга міг бути або зятем Єзерського, або зайняв його посаду на королівській службі. Відомо, що янівські міщани вчинили опір військові, яке вибирало тут стацію (військовий податок). Подібне наступного року сталося в Немирові [45, ч.З, с.74]. Військо вело себе як військо: тягнуло в міщан, що могло. Тому доводилося самим захищати своє майно. Такі випадки були непоодинокими. Тим більше, що у війську було чимало найманців-чужинців: німців, татар, мадяр. Всі шукали легкої здобичі.

Король Зигмунд III дозволив своєму дворянинові Яну Свошовському на окраїні села Залісся заснувати місто [50, с.8|. Таку ласку він отримав за свої бойові заслуги. Свошовськии також був писарем руських земель. 15 листопада 1611 року місто отримало від короля магдебурзьке право. За цим привілеєм мешканці міста були виведені з-п|д юрисдикції воєвод, каштелянів, старост, державців, суддів, підсудків, возних і підпорядковувались тільки війтові. Крім щотижневих торгів, які відбувались по вівторках та суботах, король дозволив відбувати тут ще два річні ярмарки- на Вознесіння Господнє та на св.Михайла. Мешканці міста мали такі ж привілеї, як мешканці Жовкви. Міський магістрат складався з 4 радних, 7 лавників (суддів) та 12 мужів. Вибори до міського уряду мали відбуватися щорічно в першу п'ятницю після Різдва. Кожен з 4 радних керував протягом трьох місяців і тоді такий радний називався бурмістром. Лавники та радні судили звичайні справи, а кримінальні справи розглядав війт. Про розгляд кримінальних справ мешканців міста повідомляли дзвінком, який висів на ратуші [50, с.9-10].

Удзєля доказував, що рід Свошовських походив з села Свошовіце біля Кракова, зазначаючи одночасно, що історик Несєцький рахував Свошовських українцями. На користь українського походження Свошовських висловився історик Ф.Сярчинський. На сеймі 1603 року Свошовськии виступив проти римо-католицького та греко-католицького кліру. Єпископ плоцький Барановський пробував його вгамувати, але дістав гостру відсіч ("ти сам виродився від своїх предків, засів у сенаті, але ніхто не знає як сиділи твої предки"). Після цього звинувачення у ренегатстві замовк Барановський і весь сенат. Але цей гострий виступ не перешкодив Свошовському 1604 року фундувати вівтар Богородиці у львівському костьолі кармелітів та подарувати їм село Бірки [50, с.5].

Починаючи від королівського привілею Михайла Вишневецького 8 листопада 1670 року в документах вже пишеться назва Янів. Тим часом Свошовськии разом з канцлером Замойським та гетьманом Жолкевським був призначений співопікуном королевича Костянтина. У 1601 році на вишенському шляхетському сеймику Свошовськии був обраний послом на варшавський сейм, а через 6 років був призначений королівським комісарем в справі заспокоєння.

                                                                             5

військового заколоту. У 1612 році став львівським підкомирн м після смерті Станіслава Каменецького. В 1613 році був маршалком посольської палати [50, с.5]. Помер на початку 1615 року, бо влітку на цю посаду був призначений Ян Чернійонський [42, т. 10, док.3225]. Його друга дружина Ельжбєта померла біля 1646 року.

В іншому джерелі зазначено, що сам Свошовський був православним (тобто українцем), але став римо-католиком і багато коштів жертвував на костьол. Відомо, що ще в жовтні 1604 року він заснував каплицю при костьолі львівських оо.бернардинів та подарував їм село Бірки. Ця каплиця була знищена 1748 року [47, с.4]. З цього видно, що Яи (точніше Іван) Свошовський мусив перейти у римо-катодицький обряд з службових міркувань (задля кар'єри). Відомо, що був добрим юристом і був призначений коректором польського законодавства, а також на прохання короля Зигмунда III написав книгу "Скорочений хід юридичного процесу" [50, с.З]. Так і хочеться порівняти роль Свошовського біля польського короля з роллю відомого українського філософа Феофана Прокоповича при російському цареві Петрові І. Мусили українці служити чужим державам, бо не мали своєї.

В костьолі львівських домініканів ще в 1604 році (іу в встановлений надгробний пам'ятник Свошовському у вигляді лежачого лицаря з короткою борідкою та з мечем при боці |М), с.6]. В ті часи була традиція ховати шляхту в підземеллях костьолів та монастирів. Коли ця практика в 1770 тих роках була припинена австрійською владою, то тільки із підземель домініканського монастиря у Львові було вивезено на Личаківський цвинтар понад 300 возів трун та розсипаних людських кісток.

Початок XVI ст приніс в Галичину низку спустошливих нападів татар. У 1621 році татари знищили в Янові 6 хат і 15, які залишилися [44, с.102]. Після 1622 року в місті була велика дорожнеча, а 1625 року тут появилася якась пошесть. Восени 1629 року внаслідок великих дощів не відбулися жнива, а посіяна озимина зігнила в землі. Це приводило до великої дорожнечі продуктів, яка дощенту розоряла мешканців [50, с.16]В 1626 році татари знищили за містом 6 з 14 хат, а в самому місті залишалася єдина хата [44, с.45].

Довершила справу руйнування Янова українсько-польська війна 1648-1655 років. Тоді через Галичину щорічно переходили загони військ: польських, українських, татарських, німецьких. І всі грабували та збиткувалися над мирними жителями.

В документі, виданому в Поріччі 8 серпня 1681 рину, зазначено, що Свошовський був власником Домажира і, державцем війтівств у Янові-Заліссі та Суховолі. ПІЗНІШЕ ДО Янівської держави були включені села Поріччя, Страдч, Великополе, Ставки, Бірки, Тичне, Сухоліс, Вороців т а

                                                                              6

Карачинів [47, с.6]. З цього документу можна догадуватись, що рід Свошовських міг виводитись з Домажира, а про знаходження сіл Тичне та Сухоліс можна будувати різні припущення. Також незрозуміло, про якого Свошовського йде мова. Потрібно уточнити датування документу. Слово держава означає в даному випадку декілька маєтків, які "держав" один пан (державець).

Після смерті Свошовського місто отримав Олександр Стадніцький. Від відібрав у міщан право вибору війта, міський став за львівською брамою, наклав податки. Міщани скаржилися королеві на утиски Стадніцького в час перебування короля у Львові восени 1634 року. 16 жовтня 1634 року Владислав IV підтвердив янівським міщанам їхні привілеї [44, с.16]. Оскільки Стадніцький не реагував на це і далі утискав міщан, то на їхнє прохання король наказав підготувати необхідний лист до Стадніцького. 12 квітня 1635 року повідомив Стадніцького, що підтверджує янівським міщанам привілей, даний їм його батьком [42, т.10, док.3881]. Цей лист міщани Іван Стельмах та Петро Ставчинський принесли до львівського міського суду і попросили записати в судові книги [44, с.16]. Але... "Бог високо, а король далеко", отже Стадніцький продовжував далі утискати міщан [47, с.6]. 10 квітня 1637 року міщани отримали глейт (охоронний лист проти переслідувань державці) від короля [44, с.17]. 7 жовтня король звільнив їх від від деяких податків внаслідок недородів, а 16 жовтня міщани отримали корисне для себе рішення суду. 10 жовтня король дав міщанам ще один глейт та звільнив їх від деяких податків [42, т.10, док.3946, 3968]. Невідомо, що сталося з цим глейтом, бо 24 жовтня король дав янівським міщанам новий глейт і одночасно наказував райцям, щоб деяких міщан примусили виконувати повинності [42, т.10, док.3974, 3975]. Проте місто зітхнуло вільніше лише після того, як восени 1639 року біля св.Михайла поповзли чутки, що в околиці появилися татари. Пани втекли і всі міщани втікали в ліси, але орда дійшла до Ясниськ і повернула назад.

Після того міщани мали ще судовий процес з вдовою Яна- Свою Стадніцького. Вона була енергійною та зажерливою жінкою. Забирала міські землі, не допускала міщан до користування ставом та лісами, не дозволяла продовжувати будівництво в місті другої церкви. Міщани також об'єдналися проти неї, не давали до двору данин, підбурювали до опору селян з навколишніх сіл, не слухали поставленого Стадніцького ляндвійта. Відбувались постійні сутички з її службовцями [47, с.7]. 27 березня 1643 року король знову давав глейт янівським міщанам [42, т.10, док.4142]. У вересні 1644 року пан Ян Шидловський, державець Янова та навколишніх сіл, скаржився у львівському суді на місцевих міщан Івана Стельмаха, Васька Слодницького та його сина Івашка, Станіслава Яворовського та деяких інших міщан, які підмовили селян навколишніх сіл подати позови в судах різних

                                                                              7

міст, а також в короля проти власниці маєтків пані Стадицької. Селяни відмовлялися робити шарварки при ставах та міми повинності. Янівські міщани чинили державцеві перешкоди при оренді млина. Міщани ще раніше чинили виступи проти Стадніцької [40, с.316]. Лише в 1644 році судова комісія зуміла якось втихомирити міщан [47, с.7]. Від імені міщан на суді виступали бурмистр Іван Стельмах, Ян Чехурськии, Гнат Попович та інші [50, сі8].

Той спокій тривав недовго, бо весною 1647 року розпочалися нові непорозуміння між державцем Яном Стадніцьким та міщанами, які мали королівський глейт. Цей глейт король надав їм 17 березня 1647 року [42, т.10, док.4236]. Зажерливість родини Стадніцьких привела до того, що вони згодом стали однією з найбагатших родин Галичини. 1785 року вони мали 134 маєтки, Мнішки 138, Цетнери володіла 144 селами та містечками. Споріднені з Цетнерами Жевуські мали 123 села, а Потоцькі- 650 сіл [50, с.95]. Перебіг справи міщан зі Стадніцькими також показує слабкість королівської влади в Польщі. Шляхта не зважала на королівську волю і чинила як хотіла.

У 1648 році (мабуть ще весною) в Янові та околиці збиралася наймана іноземна піхота (біля 40000) дим майбутньої війни з Туреччиною. Але проти королівських планів війни виступила польська шляхта і зібрані вояки розійшлися по домівках [50, с.20]. Можна не сумніватися, що Янів та околиці були вичищені вояками від харчових запасів Влітку 1648 року несподівано для Польщі почалося всенародне повстання на Україні. Українське військо, зорганізовані Б.Хмельницьким, гнало шляхту до Польщі. Восени 1648 року Янів був спалений козаками (а може татарами?), які не знайшли тут бажаної здобичі. В місті перед їхнім приходом залишилися лише немічні та старі, а інші мешканці втекли в ліси [50, с.21]. Серед міщан почався голод та епідемія. В околицях Янова також діяв селянський загін, який нападав на шляхту [35, сі 11]. Власник Ясниськ Криштоф Космідер 20 квітня 1649 року скаржився на янівських міщан та селян навколишніх сіл за вчинений ними напад на двір в Ясниськах. Напад був вчинений вже після відходу з Галичини козаків. Серед активних учасників нападу він називав янівських міщан Васька Скородинського, Гната Коновала, Стася Горбатого, Вукладників та Скубидяків [37, т.4, с.248]. Мабуть чекав "їх за цей напад смертний вирок, якщо до цього часу вони не встигли втекти на східні терени України.

4 червня 1649 року янівський староста склав заяву, що не може платити податків зі свого староства, бо воно знищене ворожим нападом та військом [37, т.5, сі76]. Мабуть справи і Яновом дійсно була дуже поганою, бо 4 вересня 1649 року король Ян-Казимир звільнив міщан від данин та податків на 4 роки. Цей королівський лист радний Максим Вєлькопоіи.і ікни

                                                                           8

також приніс для реєстрації у львівському суді [50, с.22].. Та не зважав на цю біду новий державець Зигмунд Фредро і в 1650 році знову чинив утиски міщанам. Фредро отримав Янівську державу 3 березня 1650 року після смерті Яна Стадніцького [42, т.10, док.4347]. Тогочасний писар Ємеловський писав, що громада плакала майже кривавими сльозами, віддаючи надзвичайно важку гіберну. Того ж року були 3 надзвичайно великі розливи рік, які знищили врожай [50, с.22]. На прохання міщан король видав два нові глейти (11 листопада 1650 року у Варшаві та наступний 6 травня 1651 року) [42, т.10, док.4391, 4418]. Це не врятувало міста. На долю міщан випала епідемія, сувора зима (навіть вовки забігали в місто!), ґвалти розташованих тут на зимових квартирах польських жовнірів, яким не була виплачена обіцяна платня. В 1653 році місто та околиці грабувало польське військо, яке переходило через терен. У 1655 році місто знову потерпіло від козацького та російського війська, яке того року прибуло в Галичину. Це військо з-під Яворова поверталося через Янів до Львова, де ще протягом кількох тижнів пробувало його здобувати [50, с.23-24].

Дійшло до того, що в 1656 році в місті залишилося лише 12 сімей, які добилися в короля звільнення від громадських тягарів та податків [47, с.8]. Це сталося 26 квітня [42, т.10, док.4602]. З вересня 1659 року король знову підтверджував привілеї міста [50, с.25].

Після того в 1661 році сюди заходили поживитися вояки якогось Свідерського, що стояли в Брухналі. їм держава не виплатила обіцяної платні і вони грабували околиці. Міщани терпіли від неврожаю та епідемії. В середині травня 1662 року на саме свято Вознесіння великий мороз знищив цвіт на посівах. Колоски в жнива були без зерна. Наступного 1663 року знову люди голодували, бо зерно випріло під снігом [50, с.25]. Весною 1663 року львівські монахи-бернардини добилися в короля дозволу вільно брати дерево в янівських лісах [42, т.10, док.4901]. 8 лютого 1664 року король Ян-Казимир, перебуваючи під Глуховом на Лівобережній Україні, надав своєму офіцерові "оберстлейтенантові" Янові Магнусові право вільно брати дерево в лісах янівської держави [42, т.10, док.4937]. Таким чином король нагороджував військові заслуги. Офіцер дерево продавав і отримував гроші.

У вересні 1663 року Янівське староство отримав від короля Ян Бєгановський [42, т.10, док.4919].

В акті люстрації Янівської держави, проведеної в квітні 1665 року, королівські чиновники зазначили, що застали її повністю спустошеною різними ворогами. Тим більше, що "обоз військ королівських та союзницьких підданих тієї держави докінчив і повністю розігнав" [46, с.58]. Після смерті З.Фредра посесором держави був Микола Бєгановський. Село (!) Залісся було повністю пусте, а став біля Янова заставляли коштом посесора [46, с.61].

                                                                             9

8 листопада 1670 року король М.Вишневецький їй і підтвердив для міста привілей 1611 року

Німецький мандрівник Ульріх фон Вердум при проїзді через місто 3 грудня 1670 року записав у своєму щоденнику: "Янів колись був гарним містечком, але татари дощенту його спустошили. Є тут 10 чи 12 поганих хат і 3 дерев'яні костьолки знову тут відбудовані. Місто знаходиться над озером, яке разом з іншими озерами староства дає в рік 1200 талерів приходу". Талер- це те саме, що й золотий. Малоймовірно, щоб у місті було аж три костьоли. Очевидно, мандрівник порахував разом церкву, костьол і, можливо, синагогу.

Міщани зазнавали утисків орендарів і апелювали до короля. 30 жовтня 1671 року король М.Вишневенький наказав старості М.Бєгановському, щоб заборонив своєму заступникові чинити утиски янівським міщанам [42, т.10, док.5286].

На заклик короля М.Вишневецького (1672 року?) зібрати шляхетське ополчення проти турків, всі шляхетські загони вирушали під Золочів. Під Яновом стало військо Дмитра Вишневецького (брата короля). 28 вересня сюди прибув король Вишневецький, який хворий їхав з Варшави до Львова. В Янові мала відбутися навіть військова рада, але під вечір король поїхав до Львова, де незабаром помер [47, с.9]. Польські історики писали, що королі, об'ївся огірками. Найбільш імовірно, що Вишневецького могла врятувати простенька операція з видалення апендиксу, але в ті часи такого не вміли робити.

У травні 1675 року до Янова прибув новий польський король Ян Собєський, який очікував тут результатів переговорів з кримським ханом. Саме тоді на сході України точилася жорстока війна між московським, українським та турецьким військом. Потім звідси поїхав до Львова, затримавшись у Шклі, і в останніх днях липня писав до королеви: "В Янові вже жодної живої душі немає. Всі повтікали, лиш пусті хати стоять" [47, с.10]. Того року в місті було охрещено лише двоє дітей. Наступного 1676 року в Янові був неврожай, а за ним прийшов голод та моровиця [50, с.29]. Голод був спричинений і тим, що Галичина стала ареною бойових дій між польською і турецькою арміями. В жовтні 1676 року під містечком Журавно обидві держави підписали мир, вигідний для Польщі.

1678 рік був для міста дещо кращим. Війтом годі був Яків Бляда. По селах стояли загони війська, яке допомагало відбудовувати руїни. Мабуть воно стояло тут протягом довшого часу, бо в метричних книгах янівського костьолу записано багато шлюбів військових за період 1678-1714 років [50,с.30).

20 лютого 1680 року король Ян III підтвердив для міста привілей від 8 листопада 1670 року [42, т.10, док.5722]. Саме в

                                                                            10